10 Як дощ і снїг із неба сходить, і туди не вертається, але наповає землю, щоб вона родила й ростила; щоб вертала насїннє тому, хто її обсїває, і хлїб тому, хто їсть, -
11 Так і слово моє, що виходить із уст у мене, - до мене не вертається впорожнї, але чинить те, що менї вгодно, й дове Ѐшує те, чого я послав його.
12 Тим же то вийдете ви в радощах, і спокій буде вас супровожати; гори й узгірря сьпівати муть навперід вас піснї, і всї дерева в полі - плескати муть вам у долонї.
13 Замість тернини рости ме кипарис; замість кропиви родити ме мирт; се буде на славу Господню, на памятник вічний, що не покрушиться.
Iсаія 55
1 Так говорить Господь: Допильновуйте суду й чинїть справедливість; спасеннє бо моє недалеко, й незабаром одкрита буде справедливість.
2 Щастен чоловік, що се чинить обачно, й син чоловічий, що твердо в законї держиться, той, що береже суботу від опоганення, а руку свою від усякого зла впиняє.
3 Нехай не говорить чужениця, що пристав до Господа: Господь зовсїм вилучив мене зміж свого люду, та й скопець нехай не каже: Дерево сухе я.
4 Бо так Господь говорить про скопцїв: хто шанує мої суботи, й вибирає те, що менї до вподоби, та вірно держиться завіту мого, -
5 Такому дам я в дому мойму й між мурами моїми ще красше місце й лучше імя, нїж самим синам і дочкам; дам імя їм вічне, що не загине.
6 Та й синів ізміж чужоплемінників, що пристануть до Господа, щоб йому служити й імя Господнє любити, та бути рабами його, - всїх, що стережуть мою суботу від опоганення, і твердо стоять у мойму завітї,
7 Тих приведу я на сьвяту гору мою й звеселю-ущасливлю в мойму домі молитви; всепалення їх і жертви їх будуть любі менї на жертовнику моїм; бо дом мій названий буде домом молитви про всї народи.
8 Господь Бог, що збірає до купи розсипаного Ізраїля, ось так говорить: до зібраних в Ізраїлї я ще й инших буду збірати.
9 Ви, все зьвіррє польове й гаєве, приходїть їсти!
10 Сторожі їх - слїпі всї й невіжі; всї вони пси нїмі, не можуть гавкати, мріють бурмотять, дрімаючи, люблять тільки спати.
11 Се - пси, все голодуючі, наситу не знають; се - пастирі безглузді: всї позирають лиш на свою дорогу; кожний до останнього дбає про свою лиш користь.
12 Приходїть (говорять вони), достану вина, напиймось сикери; як сьогоднї, так буде й завтра; ба ще й більше!
Iсаія 56
1 Праведний вмерає, та й нїхто сього не бере собі до серця; і люде побожні забераються з землї, та нїхто й не думає, що се праведник заберається з сьвіта, щоб не бачити ледарства.
2 Він відходить туди, де впокій; всї, що ходять правою дорогою, спочнуть спокійно на ложах своїх.
3 Приступіте ж, ви, до мене, дїти чарівницї; ви, кодло перелюбників та блудниць!
4 Із кого ви глузуєте? проти кого роззївлюєте роти, висолоплюєте язики? чи ви ж не зрадливі дїти, чи не кодло ложі?
5 Ви, що в блудї з ідолами потопаєте під кожним деревом розлогим, і бовванам дїти заколюєте понад водою та під скелями щілястими?
6 В гладких каменюках над бурчаками твоя роскіш; вони - вони твоє щастє; їм то ти приносиш жертви ливні і другі жертви; чи менї ж за се не гнївитись?
7 На високій та видній горі своє ти поставляєш ложе, й туди підходиш приносити жертву.
8 За дверима й за лутками ставиш памятники-ідоли свої; одвернувшись від мене, ти обнажуєшся й підходиш; розстелюєш постїль, вишукуєш місце, змовляєшся з тими, котрі тобі любі.
9 Ти ходила й до царя з пахущими мастьми, та все їх намножувала; ще ж слала й посли в краї далекі, та понижувалась як найглибше.
10 Утомлялась, блукаючи дорогами те воїми, та не сказала собі: "пуста надїя!" ти все ще знаходила силу в руцї своїй, і не впадала на силах.
11 Кого ж се злякалась ти, хто се тобі таким страшним здавався, що ти менї невірною зробилась, не думала про мене та й перестала носити в твойму серцї? Невже ж перестала ти боятись мене тому, що я довго мовчав?
12 О, я покажу праведність твою і вчинки твої, та вони не вийдуть у користь тобі.
13 Як ти заголосиш, - чи ж поможе тобі збір твій? - та ж їх усїх понесе вітер, розвіє подих його; хто ж покладає надїю на мене, той унаслїдує землю, й посяде сьвяту гору мою.
14 І сказав: Здіймайте, пробирайте, рівняйте дорогу, забірайте все спотичливе з дороги люду мого.
15 Так бо говорить високий, величній, вічно живущий, Сьвятий на імя: Я живу на висотах і в сьвятинї, та й з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне, щоб оживляти духа смиренних і додавати життя серцям сокрушених.
16 Не до віку ж бо я судитись буду, не вічно гнївитись, бо знемігся б передо мною дух і всяка душа, що я сотворив.