6 Ступив він - земля струсилась; глянув - і затремтїли народи; розпались гори вічні, первовічні узгірря позападались; дороги його - вічні.
7 Знаю я, як посумнїли були намети Етіопські, як затремтїли шатри Мадіямські.
8 А хиба ж на ріки не запалав був гаїв твій, Господи, на ріки - досада твоя, а на море - ярость твоя, коли ти, неначе всїв був на конї твої, й на колесницї рятуючі?
9 Ти напяв лука твого, як се клятьбою обіцяв був поколїнням; ти роздїляв води землї.
10 Вгледївши тебе, затрусились гори водні; води перестали плисти, безодня застогнала голосно й неначе зняла руки свої в гору.
11 Сонце й місяць з'упинились на свойму місцї перед сяєвом лїтаючих стріл твоїх, перед сьвітлом блискаючих списів твоїх.
12 У гнїві ступав єси по землї, в досадї розтоптував народи.
13 Ти виступив на рятунок твого народу, на підмогу помазанникові твойму. Ти сокрушив голову безбожного роду; обнажив його від підошви до верху.
14 Ти пробив його ж списами голови гетьманів його, коли вони примчались бурею, щоб мене розбити, й радувались, як той, що надїється, бідолаху в тайному місцї пожерти.
15 Ти ж, мов би кіньми своїми, прочинив нам дорогу через море, через безодню вод великих.
16 Почувши-згадавши про се, затрусилось внутро в менї; на вість про се задріжали губи в мене; біль дійшов аж до костей моїх, і захиталось місце підо мною; та менї треба бути спокійним в день нужди, коли нлї,ступить на мій нарід грабіжник його.
17 Та хоч би не цьвіла фиґовина, не родив виноградник, і оливина завяла; хоч би нива не дала хлїба, не стало овець в кошарі а товару в стайнях, -
18 То я й тодї буду веселий в Господї, й радуватись буду Богом спасення мого.
19 Бо Господь Бог - моя сила, він дасть менї сугакові ноги й виведе мене на високі гори.
Софонiя 1
1 Слово Господнє, що надійшло до Софонїї Хусієнка, сина Годолїїного, сина Аморіїного, сина Езекіїного, за Юдейського царя Йосії Амоненка:
2 Все повигублюю з лиця землї, говорить Господь:
3 Вигублю людей й скотину, вигублю птаство під небом і рибу в морі, й всю погань разом із безбожниками; вигублю людей з обличчя землї, говорить Господь.
4 І простягну руку мою проти Юдеї й проти осадників Ерусалимських, і повикоренюю з сього місця все, що позоставалось од Баала, навіть імя попів і слуг ідолських,
5 Та й тих, що на кришах припадають перед небесним воінством, і тих їх поклонників, що кленуться Господом, а заразом кленуться й царем своїм (Молохом),
6 Укупі з тими, що поодвертались од Господа, й не шукають Господа та й не питають про його.
7 Замовкни перед лицем Господа Бога! день бо Господень уже близько. Господь наладив уже жертву на заколеннє, назначив, кого має до неї покликати.
8 У жертовний же день Господень навідаю карою князїв укупі з царськими синами й усїма тими, що вдягаються в чужоземню одїж;
9 Того дня навідаю всїх, що гордо переступають поріг, і переповнюють дом Господень грабежем та оманою.
10 І буде в той день, говорить ГоспоТа ь, роздаватись крик від Рибалчиної брами й риданнє від других воріт і велике зворушеннє по всїх узгірях.
11 Ой голосїте, осадники нижньої дїльницї міста, бо щезнуть усї торговельники, вигинуть усї, що нагромадили срібла.
12 І буде того часу: я обшукаю з сьвітлом увесь Ерусалим, і скараю тих, що, мов на дріжджах, седять собі безпечно, та мовляють у серцях своїх: Господь не робить нї добра, нї зла, -
13 І попадуться багацтва їх у здобич, а доми їх обернуться в пустки: побудують доми, а жити в них не будуть, понасаджують виногради, та вина з них пити не будуть.
14 Не далеко вже великий день Господень, близький і сквапно надходить: уже чути голос дня Господнього. Гірко заголосить тодї й сам невмірака!
15 Днем гнїву буде день той, днем смутку й тїснечі, днем розбурювання й пустошення, днем мраки й темряви, днем хмари й мгли, -
16 Се день гучання труби й воєнного крику проти утвердженого міста й його башт високих.
17 І стїсню людей, що ходити муть, нїби послїпли, за те що согрішили проти Господа; й помішається порозливана кров із них з порохом, і тїла їх лежати муть гноєм.
18 Нї срібло їх нї золото їх не зможе врятувати їх у день гнїву Господнього; огонь ревнивостї його пожере всю отту землю; бо пагубу, та й то не ждану, довершить він над усїма осадниками землї.
Софонiя 2
1 Дослїдждуйте ж себе вважно, вивідуйте себе, народе бутний,
2 Докіль не настигло ще те, що призначено, - час бо пролїтає, мов полова - докіль іще не прийшов на вас палаючий гнїв Господень, не наспів на вас день досади Господньої.