31 Тим глаголю вам: Усякий гріх і хула простить ся людям; а хула на Духа не простить ся людям.
32 І хто скаже слово проти Сина чоловічого, простить ся йому; а хто скаже слово проти Духа сьвятого, не простить ся йому нї в сьому віку, нї в будучому.
33 Або посадите дерево добре, то й овощ його добрий; або посадите дерево пусте, то й овощ його пустий; бо дерево познаєть ся по овощу.
34 Кодло гадюче, як можете промовляти добрі речі, бувши лихими? бо від переповнї серця уста промовляють.
35 Добрий чоловік із доброго скарбу серця виносить добре, а лихий чоловік із лихого скарбу виносить лихе.
36 Я ж вам глаголю: Що за всяке пусте слово, яке говорити муть люде, дадуть одвіт суднього дня.
37 Бо по словам твоїм оправдиш ся, й по словам твоїм осудиш ся.
38 Озвались тодї проти сього деякі з письменників та Фарисеїв, кажучи: Учителю, хочемо від тебе ознаку бачити.
39 Він же, озвавшись, рече їм: Лукаве та перелюбитѽе кодло ознаки шукає, та ознака не дасть ся йому, як тільки ознака Йони пророка.
40 Бо, як Йона був три днї й три ночі у кита в череві, так буде й Син чоловічий три днї й три ночі в серцї землї.
41 Ниневяне встануть на суд із кодлом сим, та й осудять його, бо покаялись по проповідї Йониній; а ось тут більший од Йони.
42 Полуденна цариця встане на суд із кодлом сим та й осудить його: бо прийшла з найдальших країн землї слухати премудростї Соломонової; а ось тут більший од Соломона.
43 Як же нечистий дух вийде з чоловіка, то блукає по безвіддях, шукаючи відпочинку, та й не знаходить.
44 Тодї каже: Вернусь у домівку мою, звідкіля я вийшов; і, прийшовши, знаходить її порожню, виметену й прибрану.
45 Йде тодї, й бере до себе сїм инших духів, ще злїщих нїж сам, і ввіходять та й живуть там; і буде останнє чоловіка того гірше нїж перше. Так станеть ся й кодлу сьому лукавому.
46 Ще ж промовляв Він до людей, аж ось мати й брати Його стояли надворі, бажаючи говорити з Ним.
47 Каже ж один до Него: Он мати Твоя й брати Твої стоять надворі, бажаючи говорити з Тобою.
48 Він же, озвавшись, рече до говорячого йому: Хто се мати моя? і хто брати мої?
49 І, простягши руку свою на учеників своїх, рече: Ось мати моя й брати мої!
50 Бо хто чинити ме волю Отця мого, що на небі, той брат менї, й сестра, й мати.
Вiд Матвiя 13
1 Тогож дня вийшов Ісус із господи, та й сїв край моря.
2 І зібралось до Него багато народу, так що Він увійшов у човен, та й сїв; а ввесь народ стояв на березї.
3 І промовляв t>
4 і як він сїяв, инше впало край шляху, й прилетїло птаство, та й повизбирувало його.
5 Инше ж упало на каменистому, де не мало землї багато, й зараз посходило, бо не мало глибокої землї;
6 як же зійшло сонце, то й повяло воно, а, не мавши кореня, посохло.
7 А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його.
8 Инше ж упало на добру землю, і дало овощ, одно в сотеро, друге в шісьдесятеро, инше ж у трийцятеро.
9 Хто має уші слухати, нехай слухає.
10 І, приступивши ученики, казали до Него: На що ти глаголеш до них приповістями?
11 Він же, озвавшись, рече до них: Вам дано знати тайни царства небесного, їм же не дано.
12 Хто бо має, тому дасть ся, й надто мати ме; а хто не має, в того візьметь ся й те, що має.
13 Тим я глаголю до них приповістями: бо, дивлячись, не бачять, і слухаючи, не чують, анї розуміють.
14 І справджуєть ся на них пророцтво Ісаїї, що глаголе: Слухом слухати мете, та й не зрозумієте, й, дивлячись, бачити мете, та й не постережете.
15 Затвердїло бо серце народу сього, й ушима тяжко чують, й очі свої вони заплющили, щоб инколи не побачити очима, й не почути ушима, й не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб сцїлив я їх.
16 Ваші ж очі блаженні, бо бачять, і уші ваші, бо чують.
17 Істино бо глаголю вам: Що многі пророки й праведники бажали бачити, що ви бачите, та й не бачили; й чути, що ви чуєте, та й не чули.
18 Оце ж послухайте приповістї про сїяча.
19 Коли хто чує слово царства, й не зрозуміє, приходить лукавий, та й хапає, що посїяно у него в серцї. Се - засїяний край шляху.
20 А засїяний на каменистому, се той, що чує слово, й зараз приймає його з радостю:
21 тільки же не має він кореня в собі, він до часу; як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнить ся.
22 А засїяний в тернинї, се той, що чує слово, та журба віку сього і омана богацтва глушить слово, й робить ся без'овочним.
23 Засїяний же на добрій землї, се той, що чує слово й розуміє, й дає овощ; і родить одно в сотеро, друге в шістьдесятеро, инше ж у трийцятеро.