22 глаголючи: Що мусить Син чоловічий багато терпіти, й відцурають ся Його старші, та архиєреї, та письменники, і вбють, і в третїй день воскресне Він.
23 Рече ж до всїх: Коли хто хоче за мною йти, нехай одречеть ся себе, й бере хрест свій що-дня, та й іде слїдом за мною.
24 Хто бо хоче душу свою спасти, погубить її; хто ж погубить душу свою задля мене, той спасе її.
25 Що бо за користь мати ме чоловік, здобувши сьвіт увесь, себе ж погубивши або занапастивши?
26 Хто бо посоромить ся мене й моїх словес, того й Син чоловічий посоромить ся, як прийде в славі своїй, і Отця, і сьвятих ангелів.
27 Глаголю ж вам істино: Єсть деякі між стоячими тут, що не вкусять смертї, аж поки побачять царство Боже.
28 Було ж після словес тих днїв з вісїм, і взявши Петра, та Йоана, та Якова, зійшов на гору молитись.
29 І, як молив ся Він, вид лиця Його став инший, і одежа Його біла, блискуча.
30 І ось два чоловіки розмовляли з Ним, котрі були Мойсей та Ілия;
31 вони, явившись у славі, говорили про смерть Його, яку мав сповнити в Єрусалимі.
32 Петр же й ті, що з Ним, були отягчені сном; пробудивши ся ж, побачили славу Його й двох чоловіків, стоячих з Ним.
33 І сталось, як розлучались від Него, каже Петр до Ісуса: Наставниче, добре нам тут бути: зробимо три намети, один Тобі, й Мойсею один, а один Ілиї, не знаючи, що каже.
34 Як же він се говорив, постала хмара, та й отїнила їх, і полякались, як вони увійшли в хмару.
35 І роздав ся голос із хмари, говорячи: Се син мій любий; слухайте Його.
36 А як був голос, знайдено Ісуса одного. І мовчали вони, й нїкому не оповідали в ті днї нїчого, що бачили.
37 Стало ся ж другого дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу.
38 І ось чоловік з народу покликнув, кажучи: Учителю, благаю Тебе, зглянь ся на сина мого; бо він єдиний у мене.
39 І ось дух хапає його, і він зараз кричить; і рве його з піною, і ледві одходить од него, розбивши його.
40 І благав я учеників Твоїх, щоб вигнали його, й не здолїли.
41 І озвавшись Ісус, рече: О кодло невірне та розвратне! доки буду з вами й терпіти му вас? Приведи сюди сина твого.
42 Ще ж ійшов він, а біс ударив ним, та й затряс. Погрозив же Ісус духові нечистому, і оздоровив хлопця, і оддав його батькові його.
43 З'умляли ся ж усї величчєм Божим. Як же всї дивувались усїм, що зробив Ісус, рече Він до учеників своїх:
44 Повкладуйте в уші ваші слова сї: Син бо чоловічий має бути виданим у руки чоловічі.
45 Вони ж не зрозуміли слова сього, й було воно закрите від них, щоб не постерегли його; а бояли ся питати Його про слово се.
46 Постала ж думка між ними, хто був би більший з них.
47 Ісус же, знаючи думку серця їх, узявши дитину, поставив її біля себе,
48 і рече їм: Хто прийме сю дитину в імя моє, мене приймає; а хто мене прийме, приймає пославшого мене: хто бо найменший між усїма вами, той буде великий.
49 І озвавшись Йоан, каже: Наставниче, ми бачили одного, що в імя Твоє виганяв біси, й заборонили йому; бо не ходить услїд з нами.
50 І рече до него Ісус: Не боронїть, хто бо не проти нас, той з нами.
51 І сталось, як сповнились днї взяття Його (вгору), утвердив лице своє йти в Єрусалим,
52 і післав посланцї перед лицем своїм; і пійшовши вони, увійшли в село Самарянське, щоб приготовити Йому.
53 І не прийнято Його, бо лице Його було грядуще в Єрусалим.
54 Бачивши ж ученики Його Яков та Йоан, казали: Господи, хочеш, скажемо, щоб огонь зійшов з неба та й пожер їх, як Ілия зробив?
55 Він же обернувшись докорив їм, і рече: Не знаєте, якого ви духа.
56 Син бо чоловічий не прийшов душі людські погубляти, а спасати. І пійшли в инше село.
57 Стало ся ж, як ійшли вони, сказав у дорозї хтось до Него: Пійду слїдом за Тобою, куди б нї пійшов, Господи.
58 І рече йому Ісус: Лисицї нори мають, і птицї небесні гнїзда; Син же чоловічий не має, де голови прихилити.
59 Рече ж до другого: Йди слїдом за мною. Він же каже: Господи, дозволь менї пійти перш поховати батька мого.
60 Рече ж йому Ісус: Остав мертвим ховати своїх мерцїв, ти ж іди, проповідуй царство Боже.
61 Рече ж і другий: Пійду слїдом за Тобою, Господи; перше ж дай менї попрощатись із тими, що в дому моїм.
62 Рече ж до него Ісус: Нїхто, положивши руку свою на рало й позираючи назад, не спосібен до царства Божого.
Вiд Луки 10
1 Після ж сього настановив Господь і других сїмдесять, та й післав їх по двоє перед лицем своїм у кожний город і місце, куди мав сам ійти.