10 за правду ж, бо я до Отця мого йду, й більш не побачите мене;
11 за суд, бо князь сьвіта сього осуджений.
12 Ще багато маю глаголати вам, та ви не можете носити нинї.
13 Як же прийде той Дух правди, то проведе вас до всякої правди; бо глаголати ме не від себе, а все, що чути ме, буде глаголати, й що настане, звістить вам.
14 Той мене прославить: бо з мого прийме і звістить вам.
15 Усе, що має Отець, - моє: тим я сказав, що з мого Він прийме, і звістить вам.
16 Трохи, і не будете видїти мене; а знов трохи, і побачите мене; бо я йду до Отця.
17 Казали тодї деякі з учеників Його між собою: Що се, що каже нам: Трохи, і не будете видїти мене, а знов трохи, і побачЃ, ите мене, і: Бо я йду до Отця?
18 Казали ж: Що се, що каже: Трохи? Не знаємо, що Він каже.
19 Знав же Ісус, що хотїли Його спитати, й рече їм: Про се розпитуєтесь між собою, що я сказав: Трохи, і не будете видїти мене, а знов: трохи, і побачите мене?
20 Істино, істино глаголю вам: Що плакати й ридати будете ви, сьвіт же веселитись; ви ж смуткувати мете, та смуток ваш на радощі обернеть ся.
21 Жінка як роджає, смуток має, бо прийшла година її; скоро ж уродить дитину, вже не памятає муки з радощів, що народив ся чоловік на сьвіт.
22 І ви оце тепер смуток маєте; знов же побачу вас, і звеселить ся серце ваше, і радощів ваших нїхто не візьме од вас.
23 І того дня в мене не питати мете. Істино, істино глаголю вам: Що чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам.
24 Досі не просили ви нїчого в імя моє. Просїть, то й приймете, щоб радість ваша була повна.
25 Оце приповістями глаголав вам; та прийде час, що більше вже приповістями не глаголати му вам, а явно про Отця звіщу вам.
26 Того дня просити мете в імя моє, і не глаголю вам, що я просити му Отця за вас.
27 Сам бо Отець любить вас; бо ви мене полюбили, й увірували, що я від Бога вийшов.
28 Я вийшов од Отця, і прийшов на сьвіт. Знов оставляю сьвіт і йду до Отця.
29 Кажуть Йому ученики Його: Оттепер явно глаголеш, і приповісти нїякої не кажеш.
30 Тепер знаємо, що знаєш усе, і не треба, щоб хто питав Тебе. По сьому віруємо, що від Бога вийшов єси.
31 Відказав їм Ісус: Тепер віруєте?
32 Ось прийде час, і нинї прийшов, щоб ви рЗтѾзсипались кожен у свій бік, а мене самого зоставили; та я не сам, бо Отець зо мною.
33 Се глаголав я вам, щоб у менї впокій мали. У сьвітї горе мати мете, тільки ж бодріть ся: я побідив сьвіт.
Вiд Iвана 17
1 Се глаголав Ісус, і зняв очі свої на небо, й рече: Отче! прийшла година; прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе.
2 Яко ж дав єси Йому власть над усяким тїлом, щоб усїм, що дав єси Йому, дав вічнє життє.
3 Се ж життє вічнє в тому, щоб знали Тебе, єдиного справдешного Бога, та кого післав єси, Ісуса Христа.
4 Я прославив Тебе на землї: дїло кінчав я, що дав єси менї робити.
5 А тепер прослав мене Ти, Отче, у Тебе самого славою, що мав я в Тебе, перш нїж сьвіту бути.
6 Обявив я імя Твоє людям, що дав єси менї з сьвіта. Твої були вони, а Ти менї їх дав; і слово Твоє хоронили вони.
7 Тепер зрозуміли вони, що, скільки дав єси менї, все від Тебе.
8 Бо слова, що дав єси менї, дав я їм; і вони прийняли й зрозуміли справдї, що від Тебе прийшов я, і увірували, що Ти мене післав.
9 Я про них молю, не про сьвіт молю, а про тих, що дав єси менї, бо вони Твої.
10 І все моє Твоє, і Твоє моє, і я прославив ся в них.
11 І вже більш я не в сьвітї, а сї в сьвітї, і я до Тебе йду. Отче сьвятий, збережи їх в імя Твоє, тих, котрих дав єси менї, щоб були одно, яко ж ми.
12 Як був я з ними на сьвітї, я беріг їх в імя Твоє; котрих дав єси менї, стеріг я, і нїхто з них не погиб, тільки Син погибельний, щоб писаннє справдилось.
13 Тепер же до Тебе йду, і се глаголю в сьвітї, щоб мали радість мою повну в собоє.
14 Я дав їм слово Твоє, і сьвіт зненавидїв їх, бо вони не з сьвіта, яко ж я не з сьвіта.
15 Не молю, щоб узяв їх із сьвіта, а щоб зберіг їх од зла.
16 Не з сьвіта вони, яко ж я не з сьвіта.
17 Освяти їх правдою Твоєю; слово Твоє правда.
18 Як мене післав єси в сьвіт, і я післав їх у сьвіт.
19 І за них я посьвячую себе, щоб і вони були осьвячені правдою.
20 Не про сих же тільки молю, а також і про тих, що задля слова їх увірують у мене,
21 щоб усї одно були: яко ж Ти, Отче, в менї і я в Тобі, щоб і вони в нас одно були, щоб сьвіт увірував, що Ти мене післав єси.
22 І славу, що дав єси менї, дав я їм, щоб були одно, яко ж ми одно.