Дiї 14
1 Стало ся ж в Ікониї, увійшли вони вкупі в Жидівську школу, і промовляли так, що увірувало велике множество і Жидів і Єленян.
2 Невірні ж Жиди підіймали й озлобляли душі поган на братів.
3 Доволї ж часу пробували вони, одважно промовляючи про Господа, що сьвідкував словом благодати своєї, і давав, щоб ознаки та чудеса робились руками їх.
4 Та роздїлилась громада городська, і одні були з Жидами, а другі з апостолами.
5 Як же підняв ся заколот поган та Жидів з князями їх, щоб зневажати і покаменувати їх,
6 вони довідавшись, повтїкали в городи Ликаонські, Листру та Дервию, і в околицю,
7 і там благовіствували.
8 А один чоловік у Листрі сидїв нездужавши ногами, кривий бувши від утроби матери своєї, котрий нїколи не ходив.
9 Сей слухав, як Павел говорив; а той подививсь на него і, постерігши, що має віру, щоб одужати,
10 рече голосом великим: Стань просто на ноги твої. І підскочив і ходив.
11 Народ же, видївши, що зробив Павел, підняв голос свій, говорячи по ликаонськи: Боги, уподобившись людям, зійшли до нас.
12 Назвали ж Варнаву Зевесом, а Павла Гермесом; бо він був проводирем слова.
13 Жерець же (ідола) Зевеса, що був перед городом їх, привівши воли з вінками до воріт, хотїв зробити посьвят разом з народом.
14 Почувши ж апостоли Варнава та Павел, роздерли одежу свою, і вбігли, покликуючи, між народ,
15 і глаголали: Мужі, на що се робите? Ми такі ж люде, як ви; благовіствуємо вам, щоб від сих дурниць ийавернулись до Бога живого, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що є в них.
16 Він у минувші часи попустив усїм поганам ходити дорогами їх.
17 Тільки ж не оставляв себе без сьвідчення, роблячи добро: даючи дощі з неба й пори вроджайні, та сповняючи їжею й радощами серця наші.
18 І, се говорячи, ледве впинили народ, щоб не приносили їм посьвяту.
19 Прийшли ж з Антиохиї та Ікониї Жиди, і наустивши народ, і вкаменувавши Павла, виволїкли геть з города, думаючи, що він умер.
20 Як же обступили його ученики, уставши ввійшов у город, а назавтра вийшов з Варнавою в Дервию.
21 І благовіствувавши городу сьому, і навчивши многих, вернулись вони в Листру, і Іконию, і Антиохию,
22 укріпляючи душі учеників, благаючи пробувати у вірі, і що многими муками треба нам увійти в царство Боже.
23 Рукоположивши ж їм пресвитерів по церквах і помолившись з постом, передали їх Господеві, в котрого увірували.
24 І, перейшовши Писидию, прийшли в Памфилию.
25 А глаголавши в Пергиї слово, прийшли в Аталию,
26 а з відсіля поплили в Антиохию, звідкіля були передані благодатї Божій на дїло, котре сповнили.
27 Прибувши ж та зібравши церкву, оповідали все, що зробив Бог з ними, і як Він відчинив поганам двері віри.
28 Пробували ж там час немалий з учениками.
Дiї 15
1 І, поприходивши деякі з Юдеї, навчали братів: що коли не обріжетесь по звичаю Мойсейовому, не можете спасти ся.
2 Як же почав ся спір і немале змаганнє Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павел та Варнава і деякі инші з них пійшли до апостолів та старших у Єрусалим ради сього питання.
3 Вони ж, послані від церкви, проходили Финикию та Самарию, оповідуючи про наверненнє поган; і зробили великі радощі всїм братам.
4 Прийшовши ж у Єрусалим, прийняті були від церкви і апостолів і старших, і сповістили про все, що Бог з ними зробив.
5 Устали ж деякі з єресї Фарисейської, що увірували, кажучи, що треба обрізати їх та наказати, щоб хоронили закон Мойсеїв.
6 І зібрались апостоли та старші вглянути в сю річ.
7 Як же постало велике змаганнє, вставши Петр, рече до них: Мужі брати, ви знаєте, що з давнїх днїв Бог між нами вибрав мене, щоб через мої уста погане чули слово благовістя, та й увірували.
8 І Бог, що знає серця, сьвідкував їм, давши їм Духа сьвятого, як нам,
9 і не розріжнив нїчого між нами й ними, вірою очистивши серця їх.
10 Тепер же чого спокушуєте Бога, щоб наложив ярмо на шию ученикам, котрого нї батьки наші, нї ми не здолїли носити.
11 Нї віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, яко ж і вони.
12 Умовкла ж уся громада, й слухала, як Варнава та ІІавел оповідували про ознаки та чудеса, що зробив Бог через них між поганами.
13 Як же вмовкли вони, озвав ся Яков, говорячи: Мужі брати, вислухайте мене.
14 Симон оповів, як Бог перше зглянув ся, щоб з поган прийняти людей в імя своє.
15 З сим сходять ся слова пророчі, яко ж писано: