6 Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,
7 анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.
8 Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.
9 Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.
10 Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;
11 ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),
12 сказано їй, що більший служити ме меншому,
13 яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.
14 Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.
15 Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.
16 Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.
17 Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.
18 Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).
19 Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?
20 Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?
21 Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?
22 Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,
23 і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,
24 як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?
25 Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.
26 І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.
27 Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:
28 скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї.
29 І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.
30 Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;
31 Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.
32 Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.
33 Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.
До римлян 10
1 Браттє, бажаннє мого серця і молитва (йде) до Бога за Ізраїля про спасеннє.
2 Сьвідкую бо їм, що ревність Божу мають, та не по розуму.
3 Не розуміючи бо праведностї Божої, і шукаючи свою праведність поставити, праведностї Божій не корили ся.
4 Кінець бо закону - Христос, на праведність кожному віруючому.
5 Мойсей пише про праведність, що від закону: що которий чоловік робити ме се, жити ме ним.
6 А та, що од віри, праведність, так говорить: Не кажи в серцї твоїм: Хто зійде на небо? (се єсть: Христа звести додолу;)
7 або: Хто зійде в безодню? (се єсть: Христа з мертвих угору звести.)
8 А що ж глаголе (писаннє)? Близько тебе слово в устах твоїх і в серцї твоїм, се єсть слово віри, що ми проповідуємо;
9 щоб, коли визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серцї твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спас ся.
10 Серцем бо віруєть ся на праведність, устами ж визнаєть ся на спасеннє.
11 Глаголе бо писаннє: Всяк, хто вірує в Него, не осоромить ся.
12 Бо нема ріжницї між Жидовином і Греком; Він бо Господь усїх, богатий для всїх, хто призиває Його.
13 Всяк бо, хто призове імя Господнє, спасеть ся.
14 Як же призивати муть Того, в кого не увірували? як же вірувати муть, про кого не чули, як же чути муть без проповідаючого?
15 А як же проповідати муть, коли не будуть послані? яко ж писано: Що за красні ноги благовіствуючих впокій, благовіствуючих про добре?
16 Та не всї послухали благовістя. Ісаїя бо глаголе: Господи, хто увірував голосу нашому?
17 Тим же то віра (приходить) через слуханнє, слуханнє ж через слово Боже.
18 Тільки ж глаголю: Хиба вони не чули? Нї, по всїй землї бо розійшов ся гомін їх і до кінцїв вселенної глаголи їх.