— Авжеж, — відповів той, розчаровано зітхнувши. — Треба до цього залучити Мінхо. Може, він знає щось, чого не знаємо ми. Якби у нас з’явилися ще зачіпки… — Томас раптом завмер, у голові закрутилося; якби не стелаж, до якого він притулився, хлопець, напевно, так і гепнув би на долівку. Йому дещо спало на думку. Дещо жахливе, страхітливе, кошмарне. Найгірше з-поміж усіх жахливих, страхітливих, кошмарних ідей.
Та інстинкт підказував, що він на правильному шляху. Що саме це він і повинен зробити.
— Томмі?.. — Ньют підійшов до Томаса, стурбовано наморщивши чоло. — Що з тобою? Ти блідий як привид.
Хлопець похитав головою і постарався взяти себе в руки.
— Так… ні, нічого. Щось очі розболілися. Гадаю, мені треба виспатися.
Він помасажував скроні, вдаючи, що дуже втомився.
«Все гаразд?» — подумки запитала Тереза. Подивившись на неї, він зрозумів, що дівчина не менше за Ньюта стурбована його станом, і від цього на душі стало тепло.
«Так. Серйозно. Просто втомився. Треба трохи поспати».
— Не дивно, — сказав Ньют, поклавши руку Томасу на плече. — Всю кляту ніч простирчав у цьому Лабіринті. Іди поспи.
Томас глянув на Терезу, потім перевів погляд на Ньюта. Йому так і кортіло поділитися з ними своїм планом, однак він стримався. Натомість лише кивнув і рушив до сходів.
У Томаса був план. Може, й поганенький, але таки план.
Для розшифровки коду потрібно більше інформації. Потрібні спогади.
Томас дасть гріверу вжалити себе. Пройде через Переміну. Навмисно.
Розділ 46
Решту дня Томас уникав розмов.
Тереза кілька разів намагалася заговорити до нього. Але він раз у раз відповідав, що почувається зле, хоче побути на самоті в своєму улюбленому куточку за лісом, як слід виспатися і, можливо, трохи подумати. Спробувати відшукати захований глибоко в мозку секрет, який би дозволив вирішити, що робити далі…
По правді, Томас просто хотів психологічно підготуватися до того, що замислив зробити сьогодні вночі, переконуючи себе в правильності відчайдушного вчинку — по суті, єдиного, який йому залишався. До того ж він страшенно нервував і не хотів, щоб інші це помітили.
Нарешті, коли годинник сповістив про настання вечора, Томас разом з усіма вирушив у Домівку. Він зрозумів, наскільки зголоднів, тільки коли вечеряв томатним супом і бісквітом, нашвидкуруч приготованими Казаном.
А потім прийшла чергова безсонна ніч.
Будівельники вже позакладали зяючі дірки в стіні, залишені монстрами минулої й позаминулої ночі, коли забрали Галлі й Адама. Вигляд це мало жахливий, наче роботу виконували якісь пияки, але трималося начебто міцно. Ньют і Альбі, який уже настільки зміцнів, що міг самостійно пересуватися, хоч і з товстою пов’язкою на голові, — наполягли на плані, згідно з яким щоночі глейдери повинні змінювати кімнати.
Цього разу Томас опинився у великій вітальні на першому поверсі разом з тими самими підлітками, з якими ночував нагорі два дні тому. Тиша в кімнаті запанувала досить швидко, хоча він і не знав, чи було це викликано тим, що глейдерів і справді зморив сон, або ж вони просто зачаїлися, плекаючи хистку надію, що грівери більше не з’являться. На відміну від позаминулої ночі, Терезі дозволили залишитися в Домівці разом з іншими глейдерами. Дівчина лежала біля Томаса згорнувшись на двох ковдрах. Якимось незбагненним чином він відчував, що вона справді спить.
Певно, що він не міг склепити повік, хоч і відчував, що тіло доконче потребує відпочинку. Хлопець марно намагався заснути: щосили заплющував очі та змушував себе розслабитися. Ніч тяглася повільно, а передчуття чогось лихого тяжко причавлювало груди.
А потім, як усі й очікували, здалеку долинуло моторошне клацання гріверів. Час прийшов.
Усі скупчилися біля дальньої стіни, намагаючись і не писнути. Томас усівся в кутку поряд з Терезою, обхопивши коліна руками, і напружено вдивлявся у вікно. Від усвідомлення того, що ось-ось доведеться втілити свій відчайдушний намір, хлопець заціпенів — його серце стиснула крижана рука страху. Але він розумів, що від його вчинку може залежати багато чого, коли не все.
Напруга в кімнаті дедалі наростала. Глейдери сиділи зовсім беззвучно, наче кам’яні статуї. Раптом Домівкою прокотився луною далекий скрегіт металу, після якого почувся тріск дерева; Томас вирішив, що грівер надумав піднятися по задній стіні будинку — протилежній тій, яку монстри трощили в попередні рази. За кілька секунд тріск повторився, але вже значно гучніший, і линув він одразу зусібіч — найближчий грівер був просто за вікном. Здавалося, що аж повітря в кімнаті застигло, перетворившись на лід, і Томас притиснув кулаки до очей: очікування буквально вбивало його.