Раптом десь нагорі пролунав оглушливий хрускіт дощок і дзвін битого скла; затрусився весь будинок. Почувши чиїсь несамовиті зойки й тупіт утікача, Томас закляк од жаху. Рипіння і зойки свідчили, що всі, хто був нагорі, кинулися на перший поверх.
— Він схопив Дейва! — заверещав хтось тонким від страху голосом.
Ніхто поруч із Томасом не ворухнувся. Хлопець не сумнівався, що всі без винятку в кімнаті відчули полегшення й водночас докори сумління від радості, що бодай цієї ночі більше ніщо не загрожує. Дві ночі поспіль грівери забирали тільки по одній людині, тому глейдери повірили в сказане Галлі.
Коли за дверима пролунав жахливий гуркіт, а за ним — вереск і тріск, наче монстр із залізними щелепами почав жерти сходи, Томас аж підскочив. За мить тріск дерева повторився — цього разу грівер розніс на друзки парадний вхід, — почвара проповзла через весь будинок і тепер вилізла назовні.
Томаса прошив страх. Зараз або ніколи.
Хлопець схопився на ноги і кинувся до дверей кімнати, ривком відчинивши їх. За спиною почув Ньютів крик, але проігнорував його і кулею вилетів у коридор, перестрибуючи і маневруючи поміж сотень трісок і уламків, розкиданих на підлозі. Просто попереду — там, де мали бути вхідні двері, — він побачив величезну діру, яку обрамляли уламки дощок. Томас кинувся до неї і вискочив надвір, у Глейд.
«Томе! — пролунав Терезин крик в його голові. — Що ти коїш!»
Томас не звернув уваги. Він біг.
Грівер, що схопив Дейва — хлопця, з яким Томас жодного разу так і не поспілкувався, — брязкаючи залізними шпичаками об камінь, з дзижчанням котився до Західної Брами. Решта гріверів чекали його в центрі майдану і враз кинулися слідом за своїм товаришем у Лабіринт. Томас розумів, що глейдери подумають, ніби він вирішив вкоротити собі віку, та, не вагаючись ані секунди, кинувся в самісіньку гущу монстрів. Очевидячки, ті не чекали на такий поворот подій, і на мить завмерли.
Томас швидко схопився за того, що тримав Дейва, і спробував вивільнити хлопця, сподіваючись, що гадина послабить хватку і візьметься до нього. Пронизливі крики Терези прошивали голову, мов кинджалом.
Три грівери наче за командою кинулися на нього, враз наїжившись кліщами, голками і гаками. Томас відчайдушно молотив ногами і руками, відштовхуючи страхітливі металеві пристосування, заодно примудряючись завдавати ударів і штовхати пульсуючі слизькі туші монстрів — йому зовсім не хотілося розділити долю Дейва; він лишень хотів, щоб його вжалили. Шалений натиск посилювався, і Томас відчув, як буквально кожен дюйм тіла вибухає від болю: численні уколи голок свідчили про те, що Томас домігся своєї мети. Несамовито розмахуючи руками і ногами, з криком відбиваючись, Томас покотився по землі подалі від чудовиськ. У крові вирував адреналін. Й на мить не припиняючи боротьби, він нарешті відкотився на відносно вільну ділянку землі, потім схопився на ноги і дав драла.
Щойно він опинився поза зоною досяжності кінцівок гріверів, ті одразу відступили і зникли в Лабіринті. Завиваючи від болю, Томас упав долі.
Вже за мить до нього підбіг Ньют, а за ним Чак, Тереза і ще кілька людей. Ньют схопив Томаса під пахви і підняв.
— Хапайте за ноги! — скомандував він.
Томасу здавалося, ніби світ крутонувся; у голові пливло, його нудило. Хтось — він не зміг зрозуміти хто — кинувся виконувати Ньютів наказ. Томаса пронесли через майдан, втягли у Домівку, потім через понівечений коридор віднесли в якусь кімнату і поклали на ліжко. Світ довкола вже не просто обертався, а став розвалюватися.
— Ти що в біса накоїв? — заволав Ньют йому в обличчя. — Як можна бути таким бовдуром?!
Томас повинен був усе пояснити, перш ніж провалиться в небуття.
— Ні… Ньюте… ти не розумієш…
— Стули пельку! — наказав Ньют. — Не марнуй сил.
Томас відчув, як хтось обмацує його руки і ноги, здирає з нього одяг, намагаючись зрозуміти, наскільки серйозно він постраждав. Почувся голос Чака, і Томас полегшено зрозумів, що з його другом усе гаразд. Потім медчук сказав щось про кількадесят уколів на тілі.
Тереза стояла у нього в ногах, рукою стискаючи його праву щиколотку.
«Навіщо, Томе? Навіщо ти це зробив?»
«Тому що…» В нього забракло сили на спілкування.
Ньют крикнув, щоб принесли сироватку, і раптом Томас відчув укол у руку. З цього місця по всьому тілу поширилося тепло — заспокійливе, воно пригасило біль. Але Томасу і далі здавалося, ніби світ розвалюється, і він зрозумів, що невдовзі знепритомніє.