І раптом його осяяло.
— А що як вони встигли побувати в Глейді й когось ухопили? В такому разі ми можемо спокійно прошмигнути повз них — адже чого б то їм просто собі сидіти?..
Слова його урвав гуркіт за спиною, і Томас, обернувшись, побачив ще гріверів. Поблискуючи шпичаками і розчепіривши механічні кліщі, ті повзли коридором з боку Глейду. Томас і пискнути не встиг, як почув брязкання вже з протилежного боку довгого кам’яного коридору — і звідти на глейдерів насувалося кілька монстрів.
Зусібіч атакував ворог, брав у лещата.
Глейдери разом кинулися вперед і, щільно скупчившись, виштовхнули Томаса просто на перетин коридорів, один з яких вів до Стрімчака. Зграя гріверів, перепинивши шлях до нори, тепер опинилася у нього як на долоні — випущені шпичаки, пульсуючі слизькі желейні тіла. Чекають і спостерігають… Дві інші групи чудовиськ підібралися ближче і зупинилися всього за дюжину футів од загону, вочевидь, також спостерігаючи і на щось вичікуючи.
Томас повільно розвернувся на місці, намагаючись подолати страх, що скував кригою душу. Глейдери оточені. Варіантів не залишилося — бігти нема куди. За очима наростав біль.
Глейдери перемістилися в самісінький центр Т-подібного перехрестя, збившись довкола Томаса у ще тіснішу купу; всі дивилися на ворога, що їх оточив. Томас же опинився між Ньютом і Терезою й відчував тремтіння наглядача. Ніхто не промовив жодного слова. Чути було тільки дзижчання моторів і тоскне виття гріверів, що й далі сиділи на місці, наче насолоджуючись виглядом загнаних у пастку людей. Їхні огидні тіла то надималися, то здувалися в такт механічному диханню-свисту.
«Що вони роблять? — подумки запитав Томас у Терези. — Чого чекають?»
Дівчина не відповіла, і це його занепокоїло. Томас узяв її за руку. Глейдери стояли й не ворушилися, стискаючи свою нікчемну зброю.
Томас обернувся до Ньюта.
— Є ідеї?
— Ні, — відповів той трохи тремтячим голосом. — Ніяк не збагну, чого вони в біса чекають.
— Не варто було нам сюди йти, — раптом дуже-дуже тихо сказав Альбі з дивною інтонацією, яка лише посилилася гучною луною, що відбилась од стін коридорів.
Але Томас не мав наміру впадати у відчай — їм негайно треба було щось робити.
— У Домівці нам загрожувала б не менша небезпека. Дуже не хочеться це говорити, та коли один з нас помре, решта врятуються.
Зоставалося сподіватися, що спрацює теорія щодо загибелі тільки однієї людини. Лише тепер, коли Томас на власні очі побачив зграю гріверів за декілька кроків од себе, він збагнув реальний масштаб небезпеки. Та хіба хлопці спроможні здолати всіх почвар?!
По тривалій паузі Альбі промовив:
— Може, я… — він не договорив і ступив уперед, до Стрімчака — повільно, наче в трансі. Томас із жахом спостерігав за ним, не вірячи власним очам.
— Альбі! — гукнув Ньют. — Негайно повернись!..
Замість відповіді Альбі перейшов на біг і помчав просто до зграї гріверів, яка перепиняла шлях до Стрімчака.
— Альбі! — закричав Ньют.
Томас теж розтулив був рота, проте Альбі опинився в самісінькій гущавині зграї і вискочив одному з монстрів на спину. Ньют виборсався з натовпу і хотів був кинутися на допомогу, та вже заворушилися п’ятеро чи шестеро чудовиськ, і Альбі опинився у вирі металу та шкур. Томас схопив Ньюта за плечі, зупинивши на ходу, і рвонув назад.
— Відпусти! — заревів Ньют, намагаючись вивільнитися.
— Ти що, здурів?! — вигукнув Томас. — Йому вже нічим не зарадиш!
Ще двоє гріверів збудилися від сплячки і, повилазивши один на одного, навалилися на Альбі. Чудовиська з такою люттю заходилися шматувати хлопця, немов бажали продемонструвати глейдерам свою витончену жорстокість, щоб у тих не залишилося більше ніяких ілюзій. Дивно, та Альбі не кричав. Досі борючись із Ньютом, Томас, на щастя, тимчасово втратив сердегу з поля зору. Зрештою Ньют обм’як, і, повалившись назад, мало не впав. Томас допоміг йому втримати рівновагу.
Альбі кінець, подумав Томас, ледве стримуючи блювоту. Ватажок так боявся повертатися у світ, який згадав, що вирішив за краще пожертвувати собою. І тепер його нема. Буквально — нема.
Наче заворожений, Ньют дивився на те місце, де зник його друг.
— Неймовірно, — прошепотів він. — Не можу повірити, що він зважився на таке.
Томас лише похитав головою, не маючи сил бодай щось відповісти. Ставши свідком моторошної смерті, якою загинув Альбі, він раптом відчув зовсім новий, досі незнайомий душевний біль — божевільний, жахливий біль, що пройняв усе його єство. То було страшніше за фізичний біль. Навряд чи саме смерть Альбі справила на Томаса таке враження — він не симпатизував хлопцю. Але ж те, що він щойно от спостерігав, може статися і з Чаком — або Терезою…