Томас вийшов з лісу під сліпуче сонячне проміння і примружився. Він накульгував: нестерпно пекла кісточка, хоча він і не помітив, коли це встиг підвернути ногу. Однією рукою він притискав місце, за яке його вкусив Бен, другою тримався за живіт, наче хотів притлумити блювоту. Перед очима стояла моторошна картина: незграбно лежить Бен з вивернутою під неприродним кутом головою, по стрілі збігає кров і, збираючись на вістрі, скрапує на землю.
Ця картинка стала останньою соломинкою.
Томас опустився навколішки під одним з тоненьких дерев на узліссі, і його знудило. Блював, поки не пішла жовч. Вивертало навиворіт і здавалося, що той напад ніколи не закінчиться.
І саме цієї миті, здається, розум його вирішив зіграти з ним злий жарт.
Томас раптом усвідомив, що перебуває в Глейді майже двадцять чотири години. Цілу добу. Всього-на-всього. А скільки всього трапилося! Скільки жахіть!
Отже, далі може бути тільки краще.
Вночі Томас лежав, втупившись у зоряне небо, і міркував, чи зможе взагалі коли-небудь заснути. Варто було йому склепити повіки, як перед очима зринав моторошний образ Бена, який кидався на нього з перекошеним як від сказу обличчям. Але незалежно від того, заплющував Томас очі чи лежав з розплющеними, він однак чув шурхіт стріли, що встромляється в Бенову щоку.
Томас був упевнений, що ті п’ять хвилин на цвинтарі пам’ятатиме до скону.
— Поговори зі мною, — от уже вп’яте звернувся до нього Чак відтоді, як вони позалазили в спальні мішки.
— Не хочу, — знову повторив Томас.
— Усі знають, що сталося. Декілька разів уже таке було. Часом у вжалених гріверами їде дах, і вони нападають на оточуючих. Тож ти не виняток.
Вперше Томас подумав, що Чак став не просто настирливим, а майже нестерпним.
— Чаку, радуйся, що зараз у мене в руках немає лука Альбі.
— Я всього лише…
— Чаку, замовкни і спи, — Томас відчув, що от-от вибухне.
Нарешті його «друзяка» заснув, приєднавшись до хору підлітків, які сповнили Глейд хропінням. За кілька годин, глупої ночі, Томас єдиний не спав. Хотілося розплакатися, та сліз не було. Потім, з незрозумілої причини, закортіло розшукати Альбі й віддубасити його, але Томас відмовився від цієї думки. Хотілося кричати і лаятися, відчинити люк і стрибнути в чорну порожнечу шахти. Але він не зробив і цього.
Томас заплющив очі, змусивши себе відкинути геть похмурі думки, і невдовзі таки заснув.
Вранці Чаку довелося силоміць витягати Томаса зі спального мішка, пхати в душ, а потім ще й у роздягальню — той був млявий і байдужий до всього. Сніданок минув як у тумані. По його завершенні Томас навіть не міг пригадати, що конкретно їв. Він був геть розбитий і почувався так, ніби йому розпанахали череп і забили в мозок дюжину цвяхів. До всього його мучила печія.
На жаль, як встиг зрозуміти Томас із розмов, на велетенській фермі в Глейді косо дивилися на любителів поспати в робочий час.
Незабаром він уже стояв поруч з Ньютом перед хлівом на Різниці й подумки готувався до зустрічі з першим наглядачем. Попри жахливий ранок, він радів, що відкриє для себе щось нове; до того ж робота на фермі обіцяла відірвати від думок про події на цвинтарі. Навколо мукали корови, мекали кози і рохкали свині. Десь поблизу загавкав собака, і Томас тільки й сподівався, що Казан не вклав нове значення в слово «гот-дог». «Гот-дог, — подумав Томас. — Коли я їв його востаннє? З ким?»
— Томмі, ти взагалі мене слухаєш?
Томас виринув з роздумів і повернувся до Ньюта. Той, очевидячки, доволі довго щось пояснював, та хлопець не чув жодного слова.
— Що? Вибач. Просто я майже не спав уночі.
Ньют спробував співчутливо всміхнутися.
— Та розумію. У тебе й справді кепський вигляд. Мабуть, вважаєш, що я баклан — змушую тебе плентатися на ферму після вчорашнього?
Томас стенув плечима.
— Та ні, зараз я потребую саме роботи. Я готовий на все, аби тільки відволіктися.
Ньют кивнув, і цього разу посмішка його була щира.
— Я так і знав: ти не дурень, Томмі. Ми тут дурнів не тримаємо, і це одна з причин, з яких у Глейді чистота й лад. Ледарюватимеш — засумуєш. Здасися. Просто і ясно.
Томас кивнув, катаючи ногою камінець по курній потрісканій землі.
— Є новини про вчорашню дівчину?
Як щось і могло розсіяти тяжкі спогади, то лишень думки про незнайомку. Томас досі відчував дивний зв’язок з новенькою, тому хотів дізнатися про неї якнайбільше.
— Досі в комі, ще не прокидалася. Медчуки заливають їй у рот якусь рідину, скуховарену Казаном, стежать за роботою органів тощо. Вона ніби здорова, тільки десь в інший світах.