— Це дуже дивно.
Томас не сумнівався, що якби не інцидент із Беном на цвинтарі, то він думав би лишень про дівчину. Можливо, через неї не зміг би заснути. Страх як хотілося з’ясувати, хто вона й чи справді вони були колись знайомі.
— Точно. Гадаю, слово «дивно» пасує найбільше.
Томас спробував відкинути думки про дівчину і переключився на великий хлів за спиною у Ньюта.
— З чого почнеться випробування? Мені належить подоїти корів чи, може, заколоти кілька нещасних поросяток?
Ньют засміявся, і Томас про себе відзначив, що він майже не чув сміху відтоді, як потрапив у Глейд.
— Спершу ми відсилаємо новачків до пекельної Різниці. Але ти не переймайся: забій тварин для кухні Казана — лише невеличкий шмат роботи. У різників знайдеться чимало інших обов’язків, пов’язаних з худобою.
— Шкода, не пам’ятаю, ким був раніше. Може, колієм, — пожартував Томас, але Ньют, здається, зовсім не зрозумів жарту. Він кивнув у напрямку хліва.
— Не переймайся, до заходу сонця дізнаєшся. Ходімо до Вінстона — він тут наглядач.
Вінстон виявився прищавим хлопцем, невисоким, але м’язистим. Томас подумав, що наглядач любить свою роботу, мабуть, понад міру. «Може, його заслали сюди через те, що він був серійним вбивцею?»
Впродовж першої години Вінстон показував Томасу загони з тваринами, індичник, курник, хлів і пояснював, яку роботу треба виконувати. Поки вони обходили ферму, за Томасом хвостиком ходив місцевий пес — докучливий чорний лабрадор на прізвисько Гав. Томас поцікавився, звідки в Глейді міг з’явитися собака, але Вінстон відповів, що він жив тут від початку. На щастя, Гав виявився мовчазним і, швидше за все, прізвисько йому дали як жарт.
Наступна година спливла у роботі: годівлі тварин, прибиранні приміщень, ремонті огорожі й вигрібанні дристу.
Дрист. Томас зловив себе на думці, що дедалі частіше використовує слівця глейдерів.
Третя година на фермі виявилася найскладнішою, бо довелося спостерігати, як Вінстон спершу заколов свиню, а потім оббілував перед тим, як відіслати на кухню. Йдучи на обід, Томас поклявся собі в двох речах: по-перше, його робота не буде пов’язана з тваринами, і по-друге, він більше ніколи не їстиме свинини.
Вінстон відпустив Томаса на обід самого, сказавши, що залишиться на Різниці, чому Томас тільки зрадів, бо в його присутності почувався незатишно. Прямуючи до Східної Брами, він уявляв, як у темному закутку Вінстон гризе сиру свинячу ногу.
Хлопець саме проминав Ящик, як раптом, на його подив, з Лабіринту крізь Західну Браму ліворуч від нього вибіг хлопець азіатської зовнішності з дужими руками і коротким чорним чубом, на вигляд трохи старший за Томаса. Переступивши кордон Глейду, бігун зробив ще три кроки, зупинився і нахилився, упершись руками в коліна і відсапуючись. Дивлячись на його розпашіле обличчя й наскрізь просяклий потом одяг, можна було подумати, що він пробіг щонайменше двадцять миль.
Томас із цікавістю роздивлявся його — досі йому ще не траплялося бачити бігунів отак зблизька, поминаючи вже спілкуватися з ними. До того ж, судячи з двох попередніх днів, цей бігун повернувся на кілька годин раніше, ніж зазвичай. Томас попрямував до хлопця — хотів познайомитися й поставити кілька запитань.
Та не встиг він подумки оформити бодай одне речення, як хлопець рухнув на землю.
Розділ 12
Томас на кілька секунд закам’янів. Хлопець лежав нерухомо в незграбній позі. Томас вагався, побоюючись неприємностей. А що як із хлопцем реально щось серйозне? Що як його… вжалили? Що як…
Томас відкинув сумніви — бігун явно потребував допомоги.
— Альбі!.. — гукнув він. — Ньюте! Хто-небудь, приведіть їх!
Він підскочив до хлопця й опустився на землю поруч.
— Агов, ти як?
Голова бігуна лежала на витягнутих руках, від важкого дихання боки ходором ходили. Хлопець був при тямі, хоч Томас ще в житті не бачив такої виснаженої людини.
— Я… нормально, — відповів бігун між важкими вдихами, тоді звів очі. — А ти що ще за дрист?
— Я новачок, — пояснив Томас і раптом подумав, що бігуни цілодобово проводять в Лабіринті й дізнаються про все, що відбувається в Глейді, тільки з розповідей. Цікаво, хлопцю вже повідомили про появу дівчини? Напевно, хтось уже напліткував. — Мене звати Томас. З’явився у вас два дні тому.
Бігун ледве спромігся сісти. Чорний чуб прилип до змоклого від поту чола.
— А, Томас, — видихнув він. — Новачки. Ти і та лялька.
Альбі підбіг до них з явно стурбованим виглядом.