— Про бігунів? А для чого? — спитав Ньют після тривалої паузи. Його вочевидь спантеличило Томасове прохання.
— Просто цікаво.
Ньют метнув на нього підозріливий погляд.
— Ці хлопці — найкращі з найкращих. А інакше й бути не може. Тут усе залежить від них, — він підібрав камінець і жбурнув його, замислено спостерігаючи, як той підстрибом котиться по землі.
— А чому ти не з ними?
Ньют різко обернувся до Томаса.
— Був — поки кілька місяців тому не пошкодив ногу. Вона так і не загоїлася, — він мимоволі потягнувся рукою до кісточки і потер її. Обличчя скривилося, і Томасові здалося, що спричинив це не фізичний біль, а неприємні спогади.
— Як це сталося? — запитав Томас, поклавши собі викачати з хлопця якнайбільше інформації.
— Тікав од бісових гріверів, як іще? Мало не попався… — Ньют помовчав. — Досі здригаюся на саму думку, що був на волосину від Переміни.
Переміна. Томас був переконаний: коли він зрозуміє, що це таке, багато питань відпадуть самі собою.
— А до речі, що це таке? Що перемінюється? Невже після цього всі стають такими психами, як Бен, і кидаються на людей?
— Випадок Бена нетиповий. Ти, здається, хотів про бігунів поговорити? — своїм тоном Ньют недвозначно натякав на те, що тему Переміни закрито. Це лише дужче розпалило цікавість, але Томас був радий і тому, що розмова знову повертається до бігунів.
— Гаразд. Уважно слухаю.
— Як я сказав, вони найкращі з найкращих…
— І як ви їх добираєте? Перевіряєте на прудкість?
Ньют обдарував Томаса поблажливим поглядом і голосно зітхнув.
— Занадто вузько мислиш, зелений, або Томмі, якщо вже тобі так більше подобається. Прудкість — тільки одна з якостей бігуна. І не найголовніша, мушу сказати.
— Що ти маєш на увазі? — зацікавився Томас.
— Коли я кажу «найкращі з найкращих», то маю на увазі — найкращі у всьому. Щоб вижити в цьому клятому Лабіринті, треба бути кмітливим, прудким і дужим. Треба вміти приймати рішення і правильно оцінювати ступінь ризику, на який можна піти. Там немає місця дурості. А втім, і надмірній обережності теж, — Ньют відкинувся назад, спершись на лікті, й витягнув ноги. — Та й моторошно там, скажу по правді. Я геть не сумую за тими часами.
— А я гадав, грівери тільки ночами вилазять.
Нехай Томасу і призначено долею стати бігуном, та нариватися на одну з цих почвар дуже не хотілося.
— Зазвичай так.
— Тоді чого там боятися?
Про які ще жахи Томас має довідатися?
— Напруження, стрес, — зітхнув Ньют. — Схема Лабіринту змінюється щодня. Доводиться постійно тримати в голові розташування мурів, а потім ще наносити їх на довбані карти. Та найгірше — ти повсякчас трусишся, що не встигнеш повернутися назад. У простому лабіринті легко заблукати, а вже як щоночі стіни пересуваються, одна похибка — і капець: ніч у товаристві кровожерливих почвар тобі забезпечена. Лабіринт не для дурнів і легкодухів.
Томас насупився. Він ніяк не міг збагнути, що за непереборне чуття штовхає його в Лабіринт. А надто після вчорашніх подій. І все-таки його єство вимагало чимшвидше стати бігуном.
— А з чого раптом такий інтерес? — запитав Ньют.
Томас не квапився з відповіддю, боячись промовити це вголос.
— Я хочу стати бігуном.
Ньют обернувся і подивився йому в очі.
— Ти і тижня ще в нас не пробув, шлапак, а вже такі самогубні думки. Не зарано?
— Я не жартую.
Томас геть не розумів, щó спонукає його до цього, але нічого не міг із собою вдіяти. Фактично бажання стати бігуном було єдиним, що допомагало йому не зламатися в умовах, в яких він опинився.
Ньют так само невідривно дивився на Томаса.
— Я теж. Забудь про це. Ніхто ще не ставав бігуном першого ж місяця. Поминаючи вже перший тиждень. Тобі належить пройти дуже багато випробувань, перш ніж ми зможемо рекомендувати тебе наглядачу.
Томас звівся на ноги і заходився згортати спальний мішок.
— Ньюте, ти не зрозумів мене. Я не зможу цілий день вискубувати бур’яни — здурію. Гадки не маю, чим я займався до того, як мене відіслали сюди в залізному ящику, та нутром чую: бігун — моє призначення. Я впораюся.
Ньют пильно подивився на нього.
— Ніхто не спростовує цього, але ти маєш зачекати.