На Томаса накотилася хвиля нетерпіння.
— Але…
— Не сперечайся, Томмі, і просто повір. Почнеш усім язиком молоти, що ти надто хороший для сільськогосподарських робіт і тебе хоч зараз відпроваджуй у Лабіринт, — і наживеш собі купу ворогів. Пригальмуй.
Наживати ворогів Томасові хотілося найменше, та бажання стати бігуном нікуди не зникло, тому він вирішив зайти з іншого боку.
— Чудово. Поговорю про це з Мінхо.
— Ну-ну, спробуй, шлапак чортів. Бігунів вибирають Збори, і якщо ти вважаєш, що це я такий непоступливий, то вони просто тобі в обличчя розрегочуться.
— Як мені вас переконати, що я зможу стати справді добрим бігуном? Змушувати мене чекати значить марнувати час!
— Послухай-но мене, зелений, — підвівся Ньют і тицьнув у Томаса пальцем. — Ти уважно мене слухаєш?
Дивно, але Томас зовсім не злякався погрози. Він звів очі до неба і кивнув.
— Викинь з голови ці нісенітниці, поки інші не дізналися! Існують певні правила, і від цих правил залежить усе наше життя!
Він зробив паузу, але Томас промовчав, готуючись вислухати цілу лекцію.
— Порядок, — провадив Ньют. — Порядок. Постійно повторюй це кляте слово у своїй гнилій макітрі. Й ось причина, з якої ми тут не збожеволіли: ми гаруємо, не розгинаючи спин, і підтримуємо порядок. Саме заради порядку ми виперли Бена — недобре, коли навкруги бігають усілякі психопати і намагаються випустити тобі кишки. Порядок! І найменше нам треба, щоб ти його порушував.
Розуміючи, що ліпше вже йому облишити цю розмову, Томас поступився.
— Гаразд, — тільки й мовив він.
Ньют поплескав його по плечу.
— Укладімо угоду.
— Яку? — в Томаса знову прокинулася надія.
— Ти тримаєш язика за зубами про бігунів, а я постараюся якнайшвидше включити тебе до списку претендентів на тренування. Там і виявиш свої здібності. Але як почнеш базікати, можеш бути певний — назавжди позбудешся можливості стати бігуном. Як тобі така угода?
Томаса аж ніяк не приваблювала перспектива чекати до скону.
— Гнила угода.
Ньют звів брови. Томас нарешті кивнув.
— Гаразд.
— А тепер ходімо пожуємо до Казана. Сподіваюся, не вдавимося до біса.
Того ранку Томас уперше познайомився з сумнозвісним Казаном, щоправда, тільки здаля. Хлопець був заклопотаний приготуванням сніданку для армії голодних глейдерів. Йому було не більш як шістнадцять років, а він уже мав справжню бороду. Втім, все його тіло густо поросло волоссям, яке стирчало з-під засаленого одягу. Не найохайніший кухар на світі порається на кухні, подумав Томас. Надалі він вирішив пильніше придивлятися до вмісту тарілки, щоб не наковтатися огидного чорного волосся Казана.
Не встигли вони з Ньютом приєдналися до Чака, який сидів за садовим столиком на виході з кухні, як чималим гуртом глейдери посхоплювалися з місць і побігли до Західної Брами, про щось жваво перемовляючись.
— Чого це вони? — байдуже спитав Томас, дивуючись власному спокою. Він уже почав звикати до того, що в Глейді повсякчас відбувається щось непередбачене.
Ньют стенув плечима, не відриваючись од яєчні.
— Проводжають Мінхо й Альбі, які хочуть подивитися на того дохлого грівера, хай йому грець.
— До речі, — стрепенувся Чак. З рота у нього вилетів шматочок бекону. — У мене щодо цього виникло питання…
— Та невже, Чакі? — озвався Ньют. — І в чому ж полягає це кляте питання?
— Ну, — мовив Чак замислено, — знайшовся дохлий грівер, так?
— Так, — сказав Ньют. — Дякую, що просвітив.
Кілька секунд Чак задумано постукував виделкою по столу, а потім продовжив:
— А хто прикінчив почвару?
«Чудове питання», — подумав Томас. Він чекав відповіді од Ньюта, але той мовчав. Вочевидь, і сам гадки не мав.
Розділ 16
Ранок Томас провів у товаристві наглядача Городу, «горбатячись», як сказав би Ньют. Зарт був рослявим чорночубим хлопцем, від якого чомусь пахло квасним молоком. Саме він під час Вигнання стояв найближче до Бена, тримаючи жердину.
Зарт був неговіркий. Він коротко пояснив Томасові, щó той має робити, і дав йому спокій. Довелося Томасові сапати, підрізати гілки на абрикосовому дереві, сіяти насіння гарбуза і кабачків і збирати вже дозрілі плоди. Він був не в захваті від роботи на Городі, на хлопців, що працювали разом з ним, не звертав уваги, та однак тут було значно приємніше, ніж на Різниці Вінстона.
Коли вони вдвох із Зартом заходилися сапати довгий ряд кукурудзяних паростків, Томас вирішив, що це слушна мить про дещо запитати. Наглядач видавався не таким уже неприступним.