Томас втупився в яблуко, потім відкусив від нього і відчув у роті гіркоту — він раптом зрозумів, наскільки сильно переймається здоров'ям дівчини. Томас хвилювався про неї, як про близьку людину.
— Якась дурня, та й годі, — голосно зітхнув Ньют. — Але зараз мене найбільше турбує не це.
— А що? — запитав Чак.
Томас аж посунувся вперед, настільки зацікавившись, що навіть про дівчину забув.
Ньютові очі звузилися, і він подивився у бік одного з виходів з Глейду.
— Альбі з Мінхо, — пробурмотів він. — Вони мали повернутися ще кілька годин тому.
Не встиг Томас і оком змигнути, як час було знову повертатися до роботи: він смикав бур'яни і лічив хвилини, коли нарешті зможе покинути Город. Занепокоєння Ньюта передалося і йому, тому час до часу він позирав на Західну Браму, очима шукаючи Альбі й Мінхо.
За словами Ньюта, вони повинні були повернутися до опівдня. Цього часу мало вистачити, щоб знайти дохлого грівера, оглянути його і повернутися. Не дивно, що Ньют хвилювався. Коли Чак припустив, що хлопці, можливо, втратили лік часу і вивчають грівера в своє задоволення, Ньют обдарував хлопчика таким спопеляючим поглядом, що Томас нітрохи б не здивувався, якби Чак в буквальному сенсі спалахнув. Але найбільше Томаса вразило інше: коли він запитав, чом би Ньюту просто не взяти кількох хлопців і не спробувати відшукати друзів у Лабіринті, на його обличчі відбився жах: щоки запали, потемніли і набули землистої барви. Та Ньют умить опанував себе і спокійно пояснив: щоб не втратити ще більшу кількість людей, рятувальні експедиції суворо заборонені. Однак Томас не сумнівався: на Ньютовому обличчі він вловив саме страх.
Ньют страшенно боявся Лабіринту.
Нехай що з ним там сталося (можливо, саме тоді він і пошкодив кісточку), а було це щось жахливе.
Томас постарався відкинути думки про Лабіринт і зосередився на висмикуванні бур’янів.
Вечеря минула у гнітючій атмосфері, але їжа тут була ні до чого. Казан з помічниками приготував ситні страви — смачний біфштекс, картопляне пюре, квасолю і гарячі рулети. Томас уже переконався, що жарти щодо Казанового куховарства таки просто жарти. Всі наминали його страви за обидві щоки, та ще й добавки просили. Але сьогодні ввечері глейдери сиділи за столами з виглядом воскреслих небіжчиків, яким востаннє в житті надали право поїсти, перш ніж запроторити в пекло.
Бігуни повернулися вчасно, і Томас із сумом спостерігав, як Ньют, уже не приховуючи паніки, відчайдушно метався від Брами до Брами, сподіваючись побачити Альбі й Мінхо. Але ті так і не з’явилися. Ньют велів глейдерам не зважати на нього і продовжувати спокійно їсти, а сам стояв і чекав на зниклих товаришів. Ніхто нічого не казав уголос, але Томас і сам розумів, що до закриття Брами залишалися лічені хвилини.
Глейдери послухалися Ньюта і знехотя їли. Томас сидів за столом разом з Чаком і Вінстоном, біля південної стіни Домівки. Він зміг запхнути в себе якусь дещицю, після чого в нього урвався терпець.
— Я не можу просто сидіти і невідь-чого чекати, коли вони застрягли в Лабіринті, — сказав він і кинув виделку на тарілку. — Піду до Ньюта.
З цими словами Томас підвівся і пішов до Брами.
Ніхто не здивувався, коли Чак пішов за ним.
Ньюта вони розшукали коло Західної Брами. Він ходив туди-сюди, раз у раз нервово запускаючи пальці у волосся. Побачивши хлопців, Ньют підвів голову.
— Куди вони могли подітися? — вигукнув він тремтячим високим голосом. Томас був зворушений тим, що Ньют так непокоїться через Мінхо й Альбі, наче ті були для нього рідними.
— Чому ви не посилаєте туди рятувальну команду? — запитав він. Йому здавалося глупством просто сидіти тут і хвилюватися, коли просто можна вибратися в Лабіринт і знайти зниклих.
— Чорт за… — почав був Ньют, але осікся. На секунду він заплющив очі та глибоко зітхнув. — Це неможливо. Розумієш? Більше не будемо про це. Є правила, і ми не можемо їх порушувати. А надто тепер, коли Брама от-от зачиниться.
— Але чому? — не вгавав Томас. Він не розумів, чому Ньют так опирається. — А як вони там застрягнуть і їх схоплять грівери? Хіба ми не зобов’язані їм допомогти?
Ньют обернувся до нього; його обличчя було багряним од злості, а очі буквально метали блискавки.
— Замовкни, зелений! — гаркнув він. — Ти ще й тижня тут не прожив! Ти що — вважаєш, я не ризикнув би власним життям, щоб врятувати цих бовдурів?
— Ні… я… вибач. Я не те хотів… — Томас не знав, що казати; йому лише хотілося якось допомогти.
Ньютів вираз трохи пом’якшився.
— Томмі, ти ніяк не дотумкаєш. Вихід вночі в Лабіринт — то самогубство. Ми тільки втратимо ще більше людей. Якщо ці шлапаки не повернуться… — він замовк, не наважуючись вимовити те, що всі й так розуміли. — Вони обидва дали обітницю, як і я свого часу. Як усі ми. На твоїх перших Зборах, коли тебе остаточно припишуть до котрогось із наглядачів, тобі теж доведеться присягнутися ніколи не виходити в Лабіринт вночі. Нізащо на світі, за жодних обставин.