— Ми, — провадив Мінхо, — з самого початку зрозуміли, що стіни рухаються, й одразу ж почали фіксувати їхнє переміщення. Думали, що, порівнявши розташування мурів по днях і тижнях, зможемо знайти закономірність у русі. Так воно і вийшло — розташування стін у всіх секторах Лабіринту повторюється з періодичністю близько місяця. Справа залишалася начебто за малим: обчислити момент, коли відкриються проходи, що ведуть за межі секторів, та саме проходів якраз і не виявилося.
— Два роки минуло, — сказав Томас. — Невже ви жодного разу не доходили до такого відчаю, щоб залишитися в Лабіринті на ніч і пошукати прохід після того, як стіни перемістяться?
Мінхо подивився на нього з неприхованим роздратуванням.
— Чувак, звучить як образа. Серйозно.
— А що таке? — зніяковів Томас. У нього й думки не було скривдити товариша.
— Ми два роки дупи рвемо, і тут з’являєшся ти й питаєш: чому це ми такі боягузи, що жодного разу не заночували в Лабіринті? На самому початку знайшлися сміливці, які спробували залишитися там на ніч. Усі вони загинули. Може, хочеш повторити їхній подвиг? Гадаєш, один раз вижив, то зможеш до нескінченності долю випробовувати?
Томас від сорому почервонів.
— Ні. Вибач.
Він почувався шматком дристу. З Мінхо важко було сперечатися. В душі Томас розумів, що й сам волів би щовечора повертатися в Глейд живим і неушкодженим, ніж зустрічатися з гріверами. На саму думку про них він здригнувся.
— Так от, — Мінхо, до Томасового полегшення, знову перевів увагу на стоси карт у скрині. — Можливо, життя в Глейді не таке вже й солодке, та принаймні тут ми у безпеці. Харчів удосталь, є захист від гріверів. Тож ми не маємо права просити бігунів, ризикуючи життям, залишитися в Лабіринті на ніч. За жодних обставин. У всякім разі, не тепер. Принаймні не раніше, ніж конфігурація мурів підкаже, що прохід, нехай і тимчасовий, реально може десь відкритися.
— Наскільки ви наблизилися до розгадки?
— Важко сказати, — знизав Мінхо плечима. — Ми не знаємо, що ще можна зробити, і це неабияк гнітить. Та ми не маємо права пропустити бодай один день, адже є ймовірність, що саме цього дня прохід і справді десь відкриється. Ми не маємо права здаватися. В жодному разі.
Томас задоволено кивнув — йому імпонувала рішучість Мінхо. Хай які в них кепські справи, та якщо вони здадуться, буде ще гірше.
Мінхо витягнув із шухляди ще кілька аркушів — карти, складені за останні декілька днів. Швидко переглянувши їх, він пояснив:
— Кожен бігун відповідає за складання карт закріпленого за ним сектора. Як я казав, ми порівнювали карти за днями, тижнями й місяцями, але, по-правді, так і не знайшли ключа до розгадки. А якщо вже всю правду казати — ми навіть не знаємо, що шукати. Таке лайно, чувак. Отаке ось лайно.
— Ми не маємо права здаватися, — спокійно промовив Томас, наче під гіпнозом повторюючи те, що Мінхо сказав трохи раніше. Слово «ми» мимоволі зірвалося з язика, і хлопець зрозумів, що справді вже належить до Глейду.
— Точно, братан. Не можна здаватися, — Мінхо охайно склав папери назад, зачинив скриню і підвівся. — Гаразд, щось ми засиділися, тепер доведеться поквапитися, — перші дні ти будеш просто ходити за мною. Готовий?
Томас відчув, як нерви напружилися, а в животі залоскотало. Ось воно: більше ніякої балаканини, ніяких роздумів, — починається перший справжній похід.
— Ну… так.
— Без «ну». Готовий чи ні?
Томас глянув на Мінхо, витримавши його несподівано суворий погляд.
— Я готовий.
— Тоді побігли.
Розділ 33
Вони вийшли через Західну Браму у восьмий сектор і подолали кілька коридорів: Томас біг за Мінхо, звертаючи то праворуч, то ліворуч, і, здавалося, зовсім не замислювався про вибір напрямку. Вранішнє ранкове світло мало якийсь особливий блиск, надаючи всьому довкола — плющу, потрісканим мурам, кам’яним блокам під ногами — яскравих і чітких обрисів. Було доволі ясно, хоч до полудня залишалося ще кілька годин. Томас намагався не відставати від Мінхо, і часом йому доводилося прискорювати крок, щоб не пасти задніх.
Раптом попереду показався невеликий прямокутний прохід у довгому мурі в північному напрямку — такий собі дверний отвір без дверей. Мінхо промчав повз нього, не зменшуючи швидкості.
— Цей прохід з восьмого сектора — центральний квадрат ліворуч — веде в сектор один — верхній квадрат ліворуч. Як я сказав, Брами завжди залишаються на місці, але підхід до них може трохи відрізнятися через перетасовку стін.