Ще дві лінії — від краю Стрімчака і в зворотному напрямку. Бігуни вже перевірили весь лівий бік прірви, цілячи уламками на таку відстань, яку хтось — або щось — здатні здолати в стрибку. З кожною новою спробою Томас тільки дедалі розчаровувався.
Неможливо було не думати, що ідея ця геть абсурдна.
І тут камінь, кинутий Мінхо, пропав.
Це була дивовижа, якої Томас у житті не бачив.
Мінхо кинув величенький уламок муру. Томас напружено проводжав кожен пожбурений камінь очима. Цей уламок зірвався з руки Мінхо, полетів уперед майже по центру від краю Стрімчака, почав падати вниз, на невидиму землю. А потім раптом щез без сліду, так наче його поглинула вода або туман.
Ось мить тому камінь ще тут. А наступної миті його вже немає.
Томас закашлявся — в горлі пересохло.
— Ану жбурни ще раз — може, ми просто кліпнули…
Мінхо жбурнув у те саме місце. І знову камінь просто щез.
— Напевно, раніше ви неуважно дивилися, — припустив Томас. — Коли не чекаєш, що може щось статися, то й не надто придивляєшся — і не помічаєш.
Решту каміння вони кидали зі Стрімчака, дюйм по дюйму віддаляючись у різні боки від тієї точки, де зник перший уламок. Яким же було Томасове здивування, коли вони зрозуміли, що площа ділянки, в якій щезали предмети, не перевищувала декількох футів.
— Не дивно, що ми цього не помічали, — сказав Мінхо, швидко замальовуючи в блокноті невидимий отвір і ставлячи позначки про його розміри. — Доволі маленький прохід.
— Грівери ледь проштовхуються в таку діру, — Томас не зводив погляду з ділянки в небі — місця невидимого порталу, намагаючись закарбувати в пам’яті точне розташування проходу і відстань до нього. — Коли вони вилазять, то, напевно, балансують на краю дірки, а потім стрибають на край Стрімчака. Тут доволі близько. Навіть я зміг би стрибнути на таку відстань, а вони й поготів.
Мінхо закінчив малюнок і поглянув на загадкову діру в небі.
— Як таке можливо, чувак? Що взагалі зараз перед нами?
— Як ти й казав, схоже на чаклунство, але насправді ніякого чаклунства немає. Всього лише результат роботи того самого механізму, який зробив небо сірим. Вихід прихований чимось на кшталт оптичної ілюзії або голограми. В цьому місці все навиворіт.
І, змушений був визнати Томас, круто. Хотілося б йому зрозуміти, які високі технології стоять за всіма чудесами, що тут відбуваються.
— Еге ж, точно що навиворіт. Ходімо, — Мінхо крекчучи підвівся й закинув наплічник на спину. — Треба оббігти якнайбільше коридорів. Можливо, на цьому дива не закінчаться — раптом спливе ще щось незвичайне. Увечері розповімо про все Ньютові з Альбі. Не уявляю, як це можна використовувати, та принаймні тепер ми знаємо, де зникають кляті грівери.
— І звідки з’являються, — додав Томас, кинувши останній погляд на невидимий портал. — 3 гріверової нори.
— Нічогенька собі назва, не гірша за інші. Ходімо.
Але Томас і далі сидів, чекаючи, поки Мінхо перший рушить з місця. Кілька хвилин вони отак мовчки сиділи: вочевидь, товариш був не менше вражений відкриттям. Аж нарешті Мінхо без слів розвернувся, готовий рушати. Хоч-не-хоч Томас теж розвернувся, і незабаром вони побігли в сірий морок Лабіринту.
У коридорах Томас із Мінхо не виявили нічого незвичайного — ті ж самі мури і плющ.
Томас робив мітки зі зрізаних стебел і занотовував собі у блокнот. Йому важко було підмічати всі зміни, що відбулися порівняно з учорашнім днем, тоді як Мінхо впевнено вказував на стіни, що встигли за ніч переміститися. Коли хлопці досягли останнього глухого кута і вже час було повертатися додому, в Томаса раптом виникло непереборне бажання начхати на все і залишитися в Лабіринті, щоб подивитися, що станеться вночі.
Вочевидь, Мінхо вловив цю переміну й поклав йому руку на плече.
— Ще рано, чувак. Ще рано.
І вони повернулися назад.
У Глейді було невесело, та воно й не дивно: не до веселощів, коли все довкола сіре. Світло було таким самим тьмяним, як і вранці, й Томас мимоволі спитав себе, чи зміниться освітлення після «заходу сонця».
Коли вони проминули Західну Браму, Мінхо одразу ж повернув до Картосховища, чим дуже здивував Томаса. Той був певен, що наразі це останнє, що їм варто було робити.
— Хіба тобі не кортить якнайшвидше розповісти Ньютові й Альбі про гріверову нору?