— Ми досі бігуни, і ми досі маємо певні обов’язки, — відповів Мінхо. Томас поплентався за ним до важких металевих дверей бетонної будівлі. Наглядач звів на нього очі та виснажено посміхнувся: — Не хвилюйся, у нас залишиться час поговорити з ними — тут ми надовго не затримаємося.
У Картосховищі вони застали інших бігунів — хтось міряв кімнату кроками, хтось, схилившись над столом, креслив карти, — проте ніхто не промовив жодного слова, наче вже вичерпався запас припущень про те, що сталося з небом. Повітря загусло од відчуття безвиході, аж Томасові здалося, ніби він в’язне в ньому, як у трясовині. Хлопець розумів, що має відчувати те саме, та був занадто схвильований — йому нетерпеливилося побачити реакцію Ньюта й Альбі на новину про Стрімчак.
Томас сів за стіл і з пам’яті й записів у блокноті заходився малювати карту. Мінхо сидів поруч і підказував: «Мені здається, прохід закінчувався не там, а тут», «Дотримуйся пропорції» і «Та проводь пряміші лінії, шлапак». Наглядач дратував своєю пунктуальністю, та неабияк допоміг, тому вже за п’ятнадцять хвилин Томас зміг оцінити кінцевий результат роботи — свою першу карту. Він страшенно пишався собою — вона нічим не відрізнялася від усіх бачених ним карт.
— Непогано, — похвалив його Мінхо. — У всякому разі, як на новачка.
Мінхо підвівся, підійшов до скрині з картами першого сектора і відкинув віко. Опустившись навколішки перед скринею, Томас витягнув з неї вчорашню карту і поклав біля свого витвору.
— Що тепер робити? — запитав він.
— Слід порівняти конфігурації сектора. Правда, порівнювати зміни за два дні нема сенсу. Щоб знайти якісь закономірності, потрібні результати кількох тижнів. Невдячна справа, але я впевнений: щось тут приховано. Щось таке, що нам допоможе. Просто поки ми цього не бачимо. Лайно, як я й казав.
Томас відчув, що глибоко в мозку щось заворушилося; те ж саме він відчував, коли вперше потрапив до Картосховища. Рухомі стіни. Конфігурація. Всі ці прямі лінії — може, зовсім не про такі карти йдеться? Може, це на щось вказує? Томас не міг позбутися відчуття, що він не помічає очевидного, а ключ до розгадки лежить на поверхні.
Мінхо ляснув його по плечу.
— Після вечері й розмови з Ньютом і Альбі зможеш повернутися сюди й порівнювати карти, скільки заманеться. Ходімо.
Томас склав аркуші в скриню і зачинив віко, страшенно злий через оце дивне відчуття. Воно засіло як скабка в боці. Рухомі стіни, прямі лінії, конфігурації… Відповідь десь на поверхні.
— Гаразд, ходімо.
Не встигли вони вийти з Картосховища, з брязкотом зачинивши по собі масивні двері, як до них підійшли явно стурбовані Ньют з Альбі. Томасове збудження вмить змінила тривога.
— Привіт, — сказав Мінхо. — Ми саме…
— До справи, — обірвав його Альбі на півслові. — Немає часу. Щось знайшли?
Мінхо спохмурнів.
— І я радий тебе бачити. Так, знайшли дещо цікаве.
Всупереч Томасовим очікуванням, Альбі, здається, засмутився ще дужче.
— Чортове місце починає розсипатися, як картковий будиночок, — він кинув на Томаса недобрий погляд, неначе в цьому винен новачок.
«Що з ним?» — подумав Томас, відчуваючи, як у ньому закипає злість. Вони як прокляті весь день гасали Лабіринтом — і що натомість отримують?
— Ти про що? — запитав Мінхо. — Щось іще сталося?
Відповів Ньют, кивнувши у бік Ящика:
— Сьогодні довбаний Ящик не прийшов. Приходив щотижня впродовж двох років у той самий день і той самий час. А сьогодні — ні.
Всі четверо подивилися на металеві стулки. Томасові навіть здалося, ніби над ними нависає тінь — ще похмуріша, ніж тьмяне сіре світло, яке накрило Глейд.
— Гниляк нам тепер, — пробурмотів Мінхо. Томас зрозумів, що вони опинилися в реальній скруті.
— Сонця для рослин немає, — вимовив Ньют. — Постачання припинилося. Я б сказав, це таки гниляк.
Альбі стояв, схрестивши руки на грудях, і далі задумливо дивився на люк, немов силою думки намагався відчинити його стулки. Томас сподівався, ватажок не згадуватиме того, що бачив під час Переміни, — і взагалі нічого, пов’язаного з Томасом. Особливо зараз.
— Так от, — провадив Мінхо, — як я вже казав, ми виявили дещо дивне.
Томас чекав, сподіваючись, що Ньют з Альбі зрадіють, а може, навіть зможуть надати якусь інформацію, яка пояснить загадку.
Ньют запитально звів брови.
— Що саме?
Мінхо детально описав їхні з Томасом пригоди, почавши з грівера, за яким вони простежили, і завершивши результатами експерименту зі жбурляння каміння зі Стрімчака.