Ньют подивився у бік Буцегарні.
— Знаєш, зараз я не хочу думати про цю дурню. Дівка зможе витерпіти там одну ніч. Тим паче, як почнеться щось, то в Буцегарні вона буде в більшій безпеці, ніж ми.
Томас кивнув, погоджуючись на компроміс.
— Гаразд. Якось протримаємося цю ніч, а завтра, коли прийде день, вирішимо, що з нею робити. Заодно і поміркуємо, чого від нас хочуть Творці.
Ньют пирхнув.
— Томмі, а що зміниться завтра? Ми ж два роки на місці тупцюємо.
Томаса не полишало відчуття, що всі останні події відігравали роль каталізатора і стали наслідком лише одного — наміру Творців пришвидшили закінчення експерименту.
— Тепер у нас немає вибору — ми зобов’язані розгадати загадку. Нас примушують це зробити. Більше не вийде жити як раніше, переймаючись лише тим, як цілим і неушкодженим повернутися в Глейд до зачинення Брами.
Вони стояли в центрі майдану, а навколо них метушилися глейдери, зайняті підготовкою до важкої ночі.
— Копай глибше… Не опинитися там, коли стіни почнуть переміщатися… — задумливо протягнув Ньют по хвилині роздумів.
— Точно, — сказав Томас. — Я саме про це й кажу. Можливо, нам вдасться якось заблокувати чи підірвати гріверову нору і виграти час, щоб ретельніше вивчити Лабіринт.
— Альбі не дозволить випустити дівчину, — сказав Ньют. — Хлопець не надто вам симпатизує. Та й узагалі, зараз не це головне. Тут хоч би просто до ранку дожити.
Томас кивнув.
— Ми зможемо відбитися.
— Ти-бо вже відбивався, Геркулесе? — кинув Ньют і, не усміхнувшись і не чекаючи на відповідь, пішов геть, на ходу наказуючи глейдерам завершувати роботу і йти в Домівку.
Томас залишився задоволений — розмова з Ньютом відбулася саме так, як він того хотів. Він вирішив поквапитися і, поки є можливість, поговорити з Терезою. Хлопець помчав до Буцегарні, на бігу помічаючи, що глейдери потягнулися до Домівки з оберемками всякої всячини в руках.
Томас зупинився біля маленької в'язниці й перевів подих.
— Терезо! — покликав він, зазираючи крізь заґратоване віконце до темної камери.
По той бік ґрат раптом з'явилося її обличчя, і Томас здригнувся.
Не зміг стриматися — скрикнув од несподіванки, — щоб опанувати себе, йому знадобилося кілька секунд.
— Ти просто як привид.
— Дуже мило, — відповіла дівчина. — Дякую.
Її сині очі світилися в темряві зовсім по-котячому.
— Будь ласка. Я тут подумав… — він замовк, намагаючись зосередитися.
— Приємно чути. А ось тому дурневі Альбі думати, мабуть, не дано, — уїдливо зауважила Тереза.
Томас погоджувався, але зараз він квапився викласти свої міркування.
— Звідси має бути вихід. Треба лише проявити трохи більше наполегливості й залишитися в Лабіринті довше. Те, що ти написала на руці і що сказала про код, — усе це щось означає, так?
«Має означати», — подумав він, несподівано відчуваючи дивну надію.
— Мені теж так здається. Та спершу, може, визволиш мене звідси? — Тереза вхопилася за пруття ґрат, і хлопець відчув несвідоме бажання взяти її за руки.
— Ну… Ньют сказав, що, можливо, тебе випустять завтра… — Томас був страшенно радий і такому. — Тож доведеться тобі тут заночувати. З іншого боку, можливо, це найбезпечніше місце в усьому Глейді.
— Дякую, що просив за мене. Напевно, дуже приємно буде спати на холодній долівці, — дівчина вказала великим пальцем собі за спину. — Правда, крізь таке віконце не зможуть протиснутися грівери, тож я маю радіти, правильно?
Згадка про гріверів здивувала Томаса, адже досі він і словом не обмовився про них.
— Слухай, Терезо. Ти впевнена, що геть усе забула?
Вона на мить замислилася.
— Дивно… Здається, я і справді дещо пам’ятаю. Якщо тільки, лежачи в комі, не чула те, про що розмовляли люди довкола мене.
— А взагалі, нині це не так і важливо. Перш ніж піти спати, я хотів побачитися з тобою.
Йти не хотілося, і Томас навіть пошкодував, що його не посадили в Буцегарню разом з дівчиною. Хлопець подумки розсміявся, уявивши Ньютову реакцію, коли б він попросив про таку послугу.
— Томе! — покликала його Тереза.
Томас збагнув, що безтямно витріщається в порожнечу.
— Вибач. Що?
Вона прибрала руки з ґрат. Тепер він бачив тільки її очі й розпливчасту білу пляму обличчя.
— Не знаю, як витримаю ніч у камері.
Томасу стало неймовірно тоскно. В голові виникла шалена думка вкрасти у Ньюта ключі та влаштувати дівчині втечу, але він відкинув цю ідею як безглузду. Тереза не мала вибору й мусила зціпити зуби і терпіти. Він зазирнув їй в очі.