Чак був у іншому приміщенні. Томас чомусь уявив, що хлопчик лежить, скулившись у темному кутку, і стискає ковдру, як плюшевого ведмедика. Картина діяла на нього гнітюче, та спроби відігнати її геть не вдалися.
На випадок надзвичайної ситуації майже біля кожного глейдера лежав ліхтар. Але доти, попри тьмяне неживе світло, що лилося ззовні, з метою маскування Ньют заборонив користуватися ліхтарями. Хлопці зробили все, що можна було зробити за такий короткий час для відбиття атаки гріверів: позабивали вікна дошками, перегородили меблями дверні проходи, роздали всім ножі як засоби самооборони…
Але Томаса це не заспокоїло.
Мучило передчуття, що незабаром має статися щось жахливе; відчуття приреченості й паніки каменем причавило груди. Якоїсь миті йому навіть захотілося, щоб нарешті напали ті кляті монстри — та й по всьому. Очікування було нестерпним.
Ніч була нескінченна; кожна наступна хвилина здавалася довшою за попередню. Тим часом віддалене завивання гріверів гучнішало.
Спливла ще година. Потім ще одна. Нарешті Томаса зморив сон, але спав хлопець уривками.
Прокинувся, як йому здалося, годині о другій ночі. Перекинувшись зі спини на живіт — вже й не знати вкотре за ніч, — він підклав долоні під щоку і втупився в ніжку ліжка, ледве помітну в примарному світлі сутінків.
І раптом усе змінилося.
Зовні залунав гучний гул моторів, після якого почулося вже знайоме клацання грівера, що перекочується по кам’яних плитах, наче хтось пригорщами розсипає по Глейду цвяхи. Як і більшість глейдерів, Томас умить схопився на ноги.
Всіх випередив Ньют. Він жестами наказав усім заспокоїтися, а потім, приклавши палець до губ, дав знак зберігати тишу. Намагаючись не наступати на хвору ногу, він навшпиньки, накульгуючи, пробрався до єдиного в кімнаті вікна, похапцем забитого трьома дошками. Широкі щілини між ними дозволяли бачити, що відбувається зовні. Ньют обережно визирнув надвір.
Томас нечутно підійшов до Ньюта. Пригнувся до нижньої дошки і, притулившись до неї щокою, визирнув у щілину; стояти так близько до стіни було страшно. Та, крім порожнього майдану Глейду, Томас нічого не побачив — кут огляду не дозволяв подивитися ні вгору, ні вниз, ні вбік, а тільки просто себе. Десь за хвилину хлопець залишив спроби бодай щось роздивитися і, сівши на долівку біля вікна, притулився спиною до стіни. Ньют теж відійшов від вікна і сів на ліжко.
Минуло кілька гнітючих хвилин. Що десять-двадцять секунд з-за стін долинала чергова серія звуків, що їх видавали грівери: дзижчання невеликих моторів під супровід скреготу заліза, клацання металевих шпичаків об камінь, періодичне цокотіння і брязкіт. За кожного нового звуку Томас мимоволі здригався.
Здається, до Домівки наближалося щонайменше три або чотири грівери.
Томас виразно чув, як підкрадаються потворні напівмашини-напівтварини: наближалося дзижчання двигунів і металевий гуркіт.
У хлопця пересохло в роті — він уже стикався з гріверами близько і занадто добре пам’ятав зустріч з ними; йому довелося змусити себе дихати. Інші хлопці також причаїлися — ніхто не видавав жодного звуку. Здавалося, страх накрив кімнату важкою хмарою чорного снігу.
Один з гріверів, схоже, просувався до Домівки. Раптово брязкання шпичаків об камінь змінили низькі й глухі звуки. Томас одразу ж збагнув, що сталося: істота розпочала підйом по стіні й наближається просто до їхньої кімнати. Він уявляв цю картину: залізні шпичаки чудовиська врізаються в дерев’яну обшивку Домівки, після чого, нехтуючи законами тяжіння, почвара потужним ривком перекочує важке тіло вперед. Томас виразно чув, як кришиться деревина щоразу, коли тварюка видирає зі стіни один ряд шпичаків, щоб, провернувшись, учепитися за неї наступним рядом і піднятися вище. Стугоніла вся будівля.
Хрускіт, рипіння і тріск дощок злилися для Томаса в єдиний моторошний звук. І цей звук гучнішав, наближався, — інші хлопці в кімнаті повідскакували від вікна якнайдалі. Томас вчинив так само, і відразу за ним відбіг і Ньют. Усі втиснулись у протилежну стіну.
Коли звук став оглушливим, Томас зрозумів, що грівер просто за вікном. Аж раптом усе стихло. У тиші хлопець чув калатання власного серця.
Зовні ввімкнулися ліхтарі, відкидаючи химерні відблиски крізь щілини між дерев’яними дошками. Потім світло перетнула тонка смужка тіні й порухалася з боку в бік, — грівер виставив мацаки, вишукуючи жертву. Томас одразу ж уявив, як жуки-жалюки зовні допомагають монстрам знайти шлях до глейдерів. За кілька секунд тінь завмерла, а світло ліхтаря застигло, вдираючись у кімнату трьома яскравими нерухомими променями.