Напруга просто висіла в повітрі; Томас навіть не чув, як дихають глейдери. І не сумнівався, що в інших кімнатах Домівки відбувається те ж саме. І раптом згадав Терезу, яка сиділа в Буцегарні.
Ледь хлопець подумав, як хочеться йому почути щось від неї, як двері кімнати розчахнулися. Від несподіванки всі скрикнули й затамували подих. Глейдери очікували біди з боку вікна, та ніяк не дверей. Томас обернувся подивитися, хто там з’явився, сподіваючись побачити переляканого Чака або ж Альбі, який передумав і вирішив повернутися. Та коли він побачив, хто стоїть на порозі, здалося, що від жаху череп стиснувся і зчавив мозок.
Це був Галлі.
Розділ 39
Очі Галлі палахкотіли божевіллям, а одяг був брудний і подертий. Хлопець упав навколішки, хапаючи ротом повітря, груди важко здіймалися. Обвів кімнату очима, як скажений собака, що вибирає, кого б укусити. Ніхто не сказав і слова. Так наче всі вирішили, що Галлі — лише плід їхньої уяви.
— Вони вас повбивають! — верескнув Галлі, бризкаючи слиною навсібіч. — Грівери усіх вас знищать — по одному щоночі, й так буде доти, доки все не скінчиться!
Томас оторопіло спостерігав, як Галлі насилу підвівся і посунув уперед, кульгаючи і волочачи праву ногу. Ніхто в кімнаті й не ворухнувся — судячи з усього, присутніх паралізував страх. Ньют — і той застиг роззявивши рота. Здається, несподівана поява Галлі злякала Томаса навіть більше, ніж грівер за вікном.
Галлі зупинився всього за кілька футів перед Томасом і Ньютом і вказав на бігуна закривавленим пальцем.
— Ти, — крикнув він зі смішком — зовсім не кумедним, а моторошним. — Це все через тебе!
Раптом він щосили вдарив Томаса кулаком у вухо. Скрикнувши — більше від несподіванки, ніж від болю, — Томас упав, та, ледь торкнувшись долівки, одразу ж схопився на ноги.
Ньют нарешті вийшов із заціпеніння і щосили відштовхнув Галлі вбік. Той відлетів і повалився на стіл біля вікна. Лампа, яка стояла на ньому, впала на підлогу, розсипавшись на друзки. Томас гадав, що Галлі знову кинеться в бійку, але той просто підвівся і завмер, нишпорячи по кімнаті божевільним поглядом.
— Він не має розгадки, — стиха промовив він лиховісним голосом. — Цей гнилий Лабіринт вб’є вас усіх, шлапаки… Грівери усіх вас знищать — по одному щоночі, й так буде доти, доки все не скінчиться! Лі… ліпше вже так… — він опустив очі. — Вони вбиватимуть вас по одному щоночі… Їхні дурнуваті Змінні…
Томас силкувався притлумити страх, щоб запам’ятати кожне слово, сказане цим божевільним.
— Галлі, — ступив Ньют уперед, — стули свою смердючу пельку! Грівер просто за вікном, тож ліпше сядь на дупу і не рипайся — і він, може, забереться.
Галлі підвів голову, очі його звузилися.
— Ньюте, ти не врубаєшся! Ти занадто тупий — ти завжди був тупим. Виходу немає, і способу перемогти немає. Вони вас переб’ють — всіх вас — одного по одному!
Викрикнувши останню фразу, Галлі кинувся до вікна і з люттю дикого звіра, який намагається вирватися з клітки, став віддирати дерев’яні дошки, що затуляють отвір. Перш ніж Томас чи ще хтось устиг зреагувати, Галлі відірвав одну з дощок і жбурнув на долівку.
— Ні!.. — скрикнув Ньют, кинувшись уперед. Не вірячи в реальність того, що відбувається, Томас метнувся на допомогу.
Галлі віддер другу дошку саме в той момент, коли Ньют опинився просто біля нього. Обіруч викинув дошку поперед себе й ударом по голові відкинув наглядача на ліжко. Простирадло вмить забарвила кров, що бризнула з рани на голові Ньюта. Томас зібрався, готуючись до сутички.
— Галлі! — гаркнув він. — Ти що коїш?!
Хлопець сплюнув на підлогу, важко сапаючи, як загнаний пес.
— Стули свою гнилу пельку, Томасе! Я знаю, хто ти, але тепер мені байдуже. Я просто зроблю те, що треба.
Томас ніби приріс до підлоги. Слова Галлі його приголомшили. Він з жахом побачив, що Галлі розвернувся до вікна і відірвав останню дошку. І тієї миті, коли дошка впала на підлогу, шибка вибухнула сотнями друзок, що влетіли в кімнату, немов рій кришталевих ос. Томас затулив обличчя і гепнувся на підлогу, щосили відштовхуючись ногами, щоб відповзти якнайдалі від стіни. Притулившись спиною до ліжка, він розплющив очі, подумки вже прощаючись із життям.
Грівер устиг наполовину протиснути пульсуючий тулуб у розбите вікно і тепер, клацаючи кліщами, простягав на всі боки механічні кінцівки. Від переляку Томас і не помітив, що всі, хто до цього був у кімнаті, вибігли в коридор — всі, крім Ньюта, який лежав на ліжку без тями.