Тереза наблизила обличчя впритул до ґрат і стиснула пруття руками з такою силою, аж побіліли кісточки пальців.
— Це ти про що?..
Томас схопився за пруття, за яке трималася Тереза, і присунувся до неї так близько, що вловив її запах — напрочуд приємну суміш поту і квіткового аромату.
— Мінхо казав, що конфігурації регулярно повторюються, але так і не зрозумів причини. Сектори завжди порівнювали окремо, аналізуючи зміни хронологічно. А що як один день — окремий елемент коду, і було потрібно проаналізувати зміни у всіх вісьмох секторах, а потім зібрати воєдино?
— Гадаєш, у добових змінах конфігурацій зашифровані якісь слова? — запитала Тереза. — Лабіринт промовляє за допомогою переміщення стін?
Томас кивнув.
— Можливо, в картах зашифровані не слова, а літери. Хто його знає. Так чи так, а бігуни завжди вважали, що зміни в конфігурації мурів дозволять обчислити вихід з Лабіринту. Вони розглядали аркуші тільки як карти, а не замасковані письмові повідомлення. Тобто ми повинні… — він осікся, згадавши, щó йому повідомив Ньют. — О ні!
В Терезиних очах з’явилась тривога.
— Що сталося?
— О ні, о ні… — Томас випустив з рук пруття ґрат і відсахнувся, усвідомивши, що сталося. Він повернувся в бік Картосховища. Валив уже не такий густий дим, та й досі він клубочився з дверей, і важка темна хмара облягла все навколо.
— То що сталося? — перепитала Тереза. З камери їй не видно було Картосховища.
Томас знов обернувся до неї.
— Я не думав, що це має таке значення…
— Що саме? — вимогливо вигукнула дівчина.
— Хтось спалив усі карти. Якщо код і був, то тепер його знищено.
Розділ 41
— Я ще повернуся, — промовив Томас, розвертаючись іти геть. У шлунку аж млоїло. — Маю знайти Ньюта, подивитися — може, які карти вціліли.
— Стривай! — вигукнула Тереза. — Випусти мене звідси!
Томас почувався геть зле, та не мав зараз часу допомогти дівчині.
— Не можу. Та обіцяю, що невдовзі повернуся.
Не встигла вона запротестувати, як він зник за рогом і помчав до окутаного чорним серпанком Картосховища. Всередині у Томаса все палахкотіло. Якщо Тереза мала рацію і вони дійсно перебували за крок од розгадки, яка в буквальному сенсі перетворилася на попіл… На цю думку на голові волосся заворушилося.
Підбігши до Картосховища, Томас побачив глейдерів, що юрмилися біля прочинених дверей, чорних од кіптяви. Коли він підійшов ближче, то зрозумів, що погляди хлопців прикуті до чогось, що лежить на землі. У центрі натовпу Томас помітив Ньюта; той стояв навколішках, схилившись над розпластаним тілом.
За спиною в Ньюта стояв засмучений Мінхо.
— Де ти був? — запитав він, щойно помітив Томаса.
— Ходив поговорити з Терезою. Що тут сталося? — Томас приготувався до чергової порції поганих новин.
Мінхо невдоволено наморщив лоба.
— Хтось підпалив Картосховище, а ти побіг щебетати зі своєю гнилою подружкою? Ти геть здурів?
У іншій ситуації докір зачепив би Томаса за живе, та зараз його мозок був дуже зайнятий.
— Я вирішив, що це вже неважливо. Якщо за весь час ви так і не змогли розшифрувати карти…
Мінхо перекосило від обурення, і через бліде світло неба і пелену диму його обличчя видалося зловісним.
— І ти вирішив, що можна все покинути. Якого дідька…
— Гаразд, вибач. То що тут сталося? — Томас зазирнув через плече худорлявого хлопця, який стояв перед ним, і побачив, навколо кого всі стовпилися.
То був Альбі — лежав горілиць, з величезною раною на лобі. По скронях стікала кров, заливала очниці, зсідаючись і засихаючи в них. Мокрою ганчіркою Ньют обережно промокав обличчя товариша, водночас ставлячи комусь питання, але так тихо, щоб не можна було розчути. Хоч Альбі нещодавно й гнівався, але Томасові стало його шкода. Повернувшись до Мінхо, він повторив питання.
— Вінстон знайшов його перший. Він лежав тут, напівживий, а приміщення палало. Хтось зі шлапаків кинувся гасити вогонь, та було запізно. На той час чортові скрині згоріли на попіл. Спершу я запідозрив самого Альбі, та рана свідчить, що його хтось добряче довбонув лобом об стіл. Та сам можеш поглянути — добряче двигонули.
— І як ти гадаєш, чиїх рук це справа? — Томас вагався, чи розповідати Мінхо про можливе відкриття, яке вони зробили з Терезою, адже тепер, коли карти згоріли, підтвердити їхній здогад стало неможливо.
— Може, Галлі — перед тим як припхався в Домівку і влаштував виставу. Або грівери. Хтозна. Та мені начхати, бо це не має значення.