— Код? — перепитав Мінхо. — Який ще код?
Томас похитав головою, даючи зрозуміти, що в нього немає відповіді.
— Точно сказати не можу. Ви краще знайомі з картами. Але в мене виникла одна теорія. Саме тому я і сказав, що розраховую на те, що бігуни згадають бодай деякі карти.
Мінхо подивився на Ньюта, запитально звівши брови. Той кивнув.
— У чому справа? — поцікавився Томас. Йому вже остобісіло, що від нього постійно щось приховують. — Ви так поводитеся, хлопці, наче знаєте якусь таємницю.
Мінхо потер очі руками і глибоко зітхнув.
— Томасе, ми переховали карти.
Спершу хлопець вирішив, що недочув.
— Що?..
Мінхо кивнув у бік Домівки.
— Ми сховали чортові карти в зброярні, а замість них набили скрині всіляким мотлохом. Через попередження Альбі. І ще через це Завершення, яке запустила твоя подружка.
Томас так зрадів цій новині, що на час забув, в якому тяжкому становищі вони перебувають. Тепер він пригадав, як напередодні Мінхо підозріло поводився і сказав, що отримав особливе доручення. Томас подивився на Ньюта — той кивнув.
— Вони цілі й неушкоджені, — сказав Мінхо. — Всі до останнього задрипаного аркушика. Тож коли ти і справді маєш якусь теорію, то валяй.
— Покажіть мені їх, — попросив Томас, згораючи від нетерплячки подивитися на карти.
— Гаразд, ходімо.
Розділ 42
Мінхо запалив лампу, і на секунду Томас примружився, поки очі призвичаяться. Скрині зі зброєю, розставлені на столі й на підлозі, відкидали лиховісні тіні; здавалося, що ножі, біти й інші страхітливі знаряддя тільки й чекали нагоди, щоб ожити і вбити будь-кого, у кого вистачить клепки до них наблизитися. Запах цвілі й вогкості лише посилював гнітюче враження, що його справляла кімната.
— Тут є секретна комірчина, — пояснив Мінхо, проходячи повз стелажі в неосвітлений куток. — Про неї знають тільки дві людини.
Томас почув рипіння старих дерев’яних дверцят: Мінхо витягнув з комірчини велику картонну коробку.
— Я склав карти з усіх вісьмох скринь в окремі коробки. Решта там.
— А тут які? — запитав Томас.
— Відкрий і сам побачиш. Кожна сторінка позначена. Забув?
Томас відкрив коробку. Всередині він побачив безладно звалені карти другого сектора. Хлопець витягнув один стос.
— Отже, — почав він, — бігуни завжди порівнювали карти по днях, намагаючись відшукати якусь закономірність, яка дозволила б обчислити безпосередній вихід з Лабіринту. Ти якось сказав, що ви самі не знаєте, чого шукати, але все-таки вперто продовжуєте вивчати карти. Правильно?
Мінхо, склавши на грудях руки, кивнув. Зараз він мав такий вигляд, наче йому пообіцяли розкрити секрет безсмертя.
— Так от, — провадив Томас. — Що як переміщення стін у секторах узагалі не має ніякого стосунку до карт? Що як у конфігураціях мурів зашифровані звичайні слова? Щось типу ключа, який допоможе нам вибратися?
Мінхо подивився на стос карт, затиснутих у Томаса в руці, та приречено зітхнув.
— Чувак, ти взагалі розумієш, що ми ці кляті карти вивчили вздовж і впоперек? Чи ти думаєш, що якби там були якісь дурні літери або слова, ми б їх не помітили?
— А може, їх неможливо помітити, порівнюючи кілька карт за останні дні. Раптом їх узагалі не треба порівнювати хронологічно, а слід дивитися водночас усі карти за один день?
— Знаєш, Томмі, — посміхнувся Ньют, — можливо, я й не найрозумніший у Глейді, та мені здається, ти взагалі не розумієш, що верзеш.
Томас майже не слухав Ньюта — мозок працював з шаленою швидкістю. Хлопець не сумнівався, що варто лише простягнути руку — і він отримає відповідь, тільки от оформити думку в слова ніяк не виходило.
— Ну гаразд, тоді так, — сказав хлопець, повертаючись до початку. — До кожного сектора у вас був прикріплений один бігун, так?
— Так, — підтвердив Мінхо. Здавалося, він починав розуміти, до чого хилить Томас.
— І кожен бігун створював ввечері карту свого сектора, а потім порівнював її з картами того самого сектора за попередні дні. А що як треба було порівнювати між собою карти всіх восьми секторів одного дня? Один день — окрема частина коду або ключа. Ви колись порівнювали карти різних секторів?