Слід сказати, що «пролетарська революція» від початку розглядалася лідерами більшовиків як розрив громадянського миру, разом з яким повинна розпочатися громадянська війна. Ця війна, на їхню думку, мала стати проявом вищої фази класової боротьби, тобто боротьби міжнародного пролетаріату і буржуазії. Тому більшовики не тільки були готові до ведення громадянської війни, вони бажали наблизити її початок в силу теоретичних постулатів свого вчення. Ще на початку Першої світової війни у 1914 році ними було висунуте гасло «Перетворимо імперіалістичну війну на війну громадянську!». І хоча після перемоги Лютневої революції В. Ленін прибрав гасло про громадянську війну з переліку найближчих планів більшовицької партії, говорити про те, що її не було в планах більшовиків, було б помилкою. Скоріше це відбулось через той факт, що В. Ленін напередодні жовтневого перевороту плекав надії, що Тимчасовий уряд добровільно віддасть владу в країні більшовикам. На захист такої гіпотези можемо навести висловлювання російського історика, професора Європейського університету в Санкт-Петербурзі Бориса Колоницького. Науковець наголошує, що «культурно і психологічно більшовики і після зняття даної тези готові були розпочати громадянську війну задля перетворення світової війни на світову революцію, і вже до вересня 1917 року курс на “збройне повстання” і на “громадянську війну” був повернутий». Не останню роль відіграли й політичні амбіції В. Леніна та його адептів. Прагнення більшовиків будь-що утриматися при владі, встановити диктатуру партії і будувати нове суспільство виходячи зі своїх теоретичних засад зробило громадянську війну неминучою.
Громадянська війна супроводжувалася широким втручанням низки іноземних країн у внутрішні справи Росії. Саме іноземні держави часто підтримували національно-визвольний рух у певних регіонах, використовуючи прагнення народів колишньої імперії до незалежності з метою поширення на них свого впливу. А якщо згадати той факт, що початок громадянської війни у Росії збігся з продовженням Першої світової війни, стає зрозумілим, що кількість країн, які хотіли здобути власні дивіденди з політичної нестабільності у Росії, була чимала. Це, зокрема, Австро-Угорська імперія і Німеччина, Османська імперія та Британія зі своїми численними домініонами. Здійснювали військову інтервенцію на територію колишньої Російської імперії Італія і Греція, Сербія і Румунія, навіть Японія і Китай намагались покращити своє міжнародне становище за рахунок охопленої революцією Росії.
Що ж до українських теренів, тут теж не обійшлось без втручання іноземних військ, у першу чергу німецьких. Використовуючи прагнення українців побудувати власну державу, ослаблена війною Німеччина поспішила скористатися із сприятливих обставин.
Раніше ми розглядали ситуацію у Російській імперії напередодні початку Першої світової війни, тож спробуємо тепер проаналізувати становище, яке склалось того часу в Україні. І хоча Україну меншою мірою, аніж російські губернії імперії, торкнулись сумнозвісні події часів Столипіна, котрі вирізнялись доволі жорстокими репресіями проти селянського руху, початок нової війни був болісним для українців. На думку багатьох істориків, для українських народів Російської і Австро-Угорської імперій ця кривава бійня пройшлася, «як ножем по серцю», примушуючи представників одного народу вбивати одне одного в арміях ворогуючих держав. І якщо на початку війни ареною бойовищ були головним чином Галичина, Буковина і Прикарпаття, то станом на лютий 1917 року Київ і частина Центральної України теж стали прифронтовими місцевостями. Що ж стосується західних регіонів, тут узагалі справи йшли вкрай погано. Боротьба за Львів і Тернопіль перетворила Галичину на театр кровопролитних бойових дій — від Брусиловського прориву влітку 1916 року до Луцького «мішка». З почуттям приреченості йшли українці до війська, чітко усвідомлюючи, що Україна менше за інших зацікавлена у подальшому веденні війни.
Царська Росія прагнула взяти під свій контроль Галичину, яка ще від половини XVIII сторіччя перебувала під владою Австро-Угорщини. При цьому на пріоритети самих українців, само собою, не зверталось жодної уваги. У контексті такого твердження є надзвичайно цікавим один документ, що його царська влада випустила, намагаючись привернути до себе західних українців.