Я того не робив.
— Моя мама! Ти її всю розмазав!
Ми мали зробити мило, кажу я, притискаючи обличчя їй до потилиці. Ми мали випрати штани, заплатити оренду, полагодити газопровід. Це був не я.
Це був Тайлер.
Марла кричить: «Що ти верзеш?» — і викручується зі спідниці. Я ковзаю підлогою, намагаючись підвестися, в руці затиснена Марлина строката спідниця, а Марла, у трусиках, танкетках «Feels» і селюцькій блузі, тягнеться до морозилки, а там нема колагенового фонду.
Усе, що там є, — дві батарейки від ліхтарика.
— Де вона?
Я вже відповзаю геть, руки й взуття ковзають лінолеумом, дупа протирає чисту смугу на брудній підлозі — від Марли та холодильника. Прикриваю обличчя спідницею, щоби не бачити обличчя Марли, коли я скажу їй.
Правду.
Ми зробили мило. З цього. З неї. З матері Марли.
— Мило?
Мило. Вариш жир. Змішуєш з лугом. Отримуєш мило.
Коли Марла починає верещати, я кидаю спідницею їй в обличчя і біжу. Послизаюся. Біжу.
Коло за колом, першим поверхом, Марла за мною, пригальмовуючи на кутах, відштовхуючись від віконних рам для прискорення. Послизаючись.
Лишаючи масні відбитки маси й бруду на розквіткованих шпалерах. Падаючи і в’їжджаючи в стінні панелі, підіймаючись, продовжуємо бігти.
Марла кричить: «Ти зварив мою матір!»
Тайлер зварив її матір.
Марла кричить, зовсім близько позаду мене.
Тайлер зварив її матір.
— Ти зварив мою матір!
Вхідні двері досі відчинені.
Ну я й дав драла через ті двері, а Марла лишилася верещати позаду. На асфальті ноги вже не ковзали, тож я продовжував бігти. Біг, доки не знайшов Тайлера, чи то він мене знайшов, тоді я й розповів йому, що сталось.
Ми з Тайлером розляглись із пивом — він на задньому сидінні, я на передньому. Марла, напевно, досі в будинку, жбурляє часописи в стіни й верещить, який я мудак, чудовисько і двоєдушний хитродупий капіталістичний покидьок. Милі ночі межи мною й Марлою загрожують комахами, меланомами та м’ясоїдними вірусами. Там, де я зараз, не так уже й зле.
«Коли в людину влучає блискавка, — каже Тайлер, — його голова згоряє до розмірів тліючого бейсбольного м’яча, а змійка на штанях зварюється».
Я кажу, цієї ночі ми дійшли дна?
Тайлер відкидається назад і питає: «Якби Мерилін Монро була зараз жива, що б вона робила?»
Кажу на добраніч.
Зі стелі звисає пошматований постер, і Тайлер каже: «Дряпалась би об кришку труни».
Глава 12
Бос стоїть біля мого столу зі своєю гиденькою усмішкою — губи розтягнуті й стиснуті, його пах на рівні мого ліктя. Я підводжу погляд від листа, котрий складав для процедури відкликання. Ці листи завжди починаються однаково:
«Це повідомлення надсилається вам у відповідності до вимог Національного акту безпеки моторних транспортних засобів. Ми виявили дефект…»
Цього тижня, під час застосування формули, показник А, помножений на показник В, помножений на показник С, перевищив вартість відкликання.
Цього тижня винна маленька пластикова застібка, котра утримує гумову смужку на двірниках. Викидний товар. Тільки двісті автомобілів. Нічого не вартуватиме замінити.
Минулий тиждень був більш типовим. Минулого тижня проблема полягала у шкірі салону, обробленій чимось із тератогенними властивостями, — синтетичний нірретол, чи що там досі використовують при дубленні в країнах Третього Світу. Щось настільки потужне, що могло викликати вроджені каліцтва плоду у вагітних тільки при доторку. Минулого тижня ніхто не дзвонив до Міністерства транспорту. Ніхто не почав відкликання.
Нова шкіра, помножена на вартість робіт, помножена на вартість організації, становила більше, ніж наш прибуток за перший квартал. Якщо хтось коли-небудь і довідається про нашу помилку, ми зможемо заплатити багатьом убитим горем сім’ям, перш ніж наблизимося до вартості заміни шести з половиною тисяч шкіряних обшивок.
Проте цього тижня ми відкликаємо автомобілі. І цього тижня повернулося безсоння. Безсоння: коли увесь світ зупиняється біля твоєї могили, аби кинути грудку землі.
Бос одягнув сіру краватку, значить, сьогодні вівторок.
Бос приніс аркуш паперу і цікавиться, чи я, бува, нічого не згубив. Каже, цей папір був полишений у ксероксі, і починає читати:
«Перше правило бійцівського клубу — ти не говориш про бійцівський клуб».