Хлопець на ґанку — містер янгольське личко, якого я намагався знищити тої ночі, коли Тайлер вигадав проект «Каліцтво». Навіть із синцями під очима й світлим, коротко стриженим волоссям, на його зосередженому личку нема зморщок чи шрамів. Одягни його в сукню і змусь усміхатися — матимеш дівчинку. Містер янгол стоїть навшпиньки біля вхідних дверей, вдивляється прямо в потріскане дерево, — руки по швах, у чорному взутті, чорна сорочка, чорні штани.
«Спекайся його, — каже Тайлер. — Він замолодий».
Я питаю, наскільки замолодий.
«Це не важить, — каже Тайлер, — якщо волонтер молодий, ми кажемо йому, що він занадто молодий. Якщо він товстий, то він надміру жирний. Якщо старий, то застарий. Худий — занадто худий. Білий — надто білий. Чорний — надміру чорний».
Так випробовували волонтерів в буддистських монастирях хрінзна-скільки років, каже Тайлер. Кажеш волонтерові йти геть, і, якщо його рішення остаточне, так що він чекає біля входу без їжі, сховку та заохочення три дні, тоді й тільки тоді він може увійти й почати тренування.
Тож я кажу містеру янголу, що він замолодий, проте в обід він усе ще там. Після обіду я виходжу, б’ю його віником і викидаю речі на вулицю. Згори Тайлер бачить, як я влучаю віником хлопцю по вуху, а коли він лишається незворушним, я відфутболюю його речі в канаву і кричу.
Іди геть, кричу. Ти що, не чув? Ти замолодий. У тебе нічого не вийде, кричу я. Повертайся за кілька років і спробуй знову. Геть. Геть з мого ґанку.
Наступного дня хлоп на місці, й виходить Тайлер. «Вибач», — каже Тайлер; йому шкода, що він сказав про тренування, але хлопець справді надто молодий, і чи не зволить він піти.
Добрий поліцейський — поганий поліцейський.
Я знову кричу на бідного хлопця. За шість годин виходить Тайлер і каже, що йому шкода, проте ні. Хлопець має піти. Тайлер каже, що він викличе поліцію, якщо той не піде.
А хлопець лишається.
Його речі досі в канаві. Вітром паперовий пакет знесло геть.
А хлопець лишається.
На третій день перед дверима стоїть інший волонтер. Містер янгол ще там, і Тайлер спускається і каже йому: «Заходь. Підбери знадвору речі й заходь».
Новенькому Тайлер каже, що йому шкода, але то була помилка. Новенький надміру старий для тренувань, і чи не зволить він піти.
Щодня я ходжу на роботу. Я повертаюся додому, і щодня на ґанку чекають один-два хлопці. Вони не дивляться тобі в очі. Я зачиняю двері й лишаю їх на ґанку. І так щодня, часом хтось із волонтерів іде, але переважно вони стоять, мов прибиті, три дні, доки більшість із сімдесяти двох ліжок, куплених і встановлених нами з Тайлером у підвалі, не заповнюється.
Якось Тайлер дає мені п’ятсот баксів готівкою і каже зберігати їх у взутті. Гроші на мій похорон. Ще одна давня традиція буддистських монастирів.
Я повертаюся з роботи, а дім повен незнайомців, прийнятих Тайлером. Усі вони працюють. Весь перший поверх перетворюється на кухню і на миловарню. Ванна ніколи не буває вільна. Зграйки людей щезають на кілька днів і повертаються із червоними гумовими пакетами рідкого водянистого жиру.
Якось ввечері Тайлер піднімається нагору, де я ховаюся в своїй кімнаті, й каже: «Не чіпай їх. Усі вони знають, що робити. Це частина проекту «Каліцтво». Ніхто з них не знає всього плану, проте кожен із них натренований на ідеальне виконання одного простого завдання».
Правило проекту «Каліцтво» — ти маєш вірити Тайлеру.
Потім Тайлер щез.
Зміни хлопців із проекту «Каліцтво» весь день топлять жир. Я не сплю. Усю ніч я чую, як інші зміни додають луг і нарізають мило, висушують його на декові, тоді запаковують кожен шматок у тканину й ставлять етикетку «Миловарня Пейпер-стрит». Усі, окрім мене, знають, що робити, а Тайлера не буває вдома.
Я кидаюся на стіни, мов миша, що потрапила до годинникового механізму з мовчазними людьми, енергійними, мов натреновані мавпочки, що готують, і працюють, і сплять позмінно. Перемкни важіль. Натисни кнопку. Зміна космічних мавпочок весь день готує їжу, і весь день зміни космічних мавпочок їдять із принесених ними білих пластикових мисок.
Якось вранці я йшов на роботу, а на ґанку, вбраний у чорне взуття, сорочку й штани, стоїть Великий Боб. Питаю його: він бачив Тайлера останнім часом? Це Тайлер сюди його послав?
— Перше правило проекту «Каліцтво», — каже Великий Боб із випростаною спиною і зсунутими підборами, — ти не питаєш про проект «Каліцтво».
То яке ж завдання, що не вимагає мізків, доручив йому Тайлер, питаю. Є ж хлопці, що тільки й роблять, що варять рис, чи миють миски, чи прибирають сортир. Усенький день. Чи пообіцяв Тайлер Бобові просвітлення, якщо той шістнадцять годин на добу пакуватиме шматки мила?