Я безпомічний.
Я дурний, і все, що я хочу і роблю, — речі.
Моє дрібне життя. Моя маленька лайнова робота. Мої шведські меблі. Я ніколи, справді ніколи нікому того не казав, але до зустрічі з Тайлером я хотів придбати пса і назвати його Антураж.
Ось наскільки гіршим може стати твоє життя.
Убийте мене.
Я хапаю кермо і вивертаю нас знову на зустрічну смугу.
Зараз.
Приготуйся до звільнення душі.
Зараз.
Механік бореться, щоби скерувати нас у кювет, а я виборюю довбане право померти.
Зараз. Захоплююче диво смерті, коли однієї миті ти ходиш і розмовляєш, а наступної ти — річ.
Я — ніщо і навіть менше.
Холодний.
Невидимий.
Відчуваю запах шкіри. Ремінь безпеки обкрутився навкруг мене, мов гамівна сорочка, і коли я намагаюся сісти, то вдаряюся головою об кермо. Це більш болісно, ніж мало б бути. Моя голова відпочиває в механіка на колінах, і, коли я дивлюся вгору, очі фокусуються на обличчі механіка — він усміхнений і веде машину. Я бачу зорі за вікном водія.
Руки й обличчя в чомусь липкому.
Кров?
Масляний крем.
Механік дивиться вниз.
— З днем народження.
Відчуваю дим і згадую про святковий торт.
— Я ледь не зламав кермо твоєю головою, — каже він.
Нічого зайвого: нічне повітря, запах диму, зорі, механік усміхається й веде машину, моя голова на його колінах, і раптом мені перестає здаватися, що я маю сісти.
Де торт?
Механік каже: «На підлозі».
Тільки нічне повітря і запах диму все відчутніший.
Я загадав бажання?
Прямісінько наді мною підсвічене зорями обличчя усміхається.
— Ці святкові свічки, — каже він, — вони все ніяк не згаснуть.
У сяйві зір мої очі прилаштовуються настільки, що я розрізняю, як дим тягнеться з маленьких вогників, розсипаних ковдрою навколо нас.
Глава 19
Механік із бійцівського клубу тисне на газ, женучи машину у своїй незворушній манері, і цієї ночі ми все ще маємо зробити щось важливе.
Дещо, чого маю навчитися, перш ніж цивілізація гекнеться, це як подивитися на зорі й довідатися, куди рухаєшся. Навколо спокійно, так ніби «кадиллак» іде у відкритому космосі. Мабуть, ми з’їхали з шосе. Трійко хлопів на задньому сидінні чи то вирубилися, чи то заснули.
— Ти здобув позажиттєвий досвід, — сказав механік.
Він знімає руку з керма і торкається довгого рубця, що з’явився на моєму лобі після удару об кермо. Набрякло так, що очі майже закриті, і він пробігає прохолодними кінчиками пальців по рубцеві. «Корніш» підскакує на ямі, і біль наче ллється крізь очі, мов тінь від крислатого капелюха. Зім’яті задні ресори й бампер риплять і скрегочуть на тлі тиші на тих, що женуться нічною дорогою.
Механік каже, що задній бампер ледь висить на кріпленнях, його майже геть відірвало, коли зачепили передній бампер вантажівки.
Питаю: ця ніч — теж частина його домашнього завдання з проекту «Каліцтво»?
— Частина, — каже він. — Я мав принести чотири людських жертви і мав привезти порцію жиру.
Жиру?
— Для мила.
Що планує Тайлер?
Механік починає говорити — щирий Тайлер Дерден.
— Я бачу найсильніших і найкмітливіших людей, що будь-коли жили, — каже він, і його обличчя підсвітлено зорями з водійського вікна, — і ці люди заправляють машини й обслуговують столики.
Силует його чола, брів, вигин носа, очні западини, лінії очей, пластичний контур рота, що розмовляє, — усе це чорніє на тлі зір з водійського вікна.
— Якби ми могли зібрати цих людей у тренувальних таборах і закінчити їхнє виховання.
— Усе, що робить пістолет, — фокусує вибух в одному напрямку.
— У вас є клас молодих сильних чоловіків і жінок, які ладні віддати свої життя за щось. Реклама змусила цих людей гнатися за автівками й одягом, яких вони не потребують. Покоління працюють на ненависних їм роботах, щоби придбати те, що насправді їм не потрібно.
— У нашого покоління не було Великої війни чи Великої депресії, проте в нас є Велика війна духу. У нас є Велика революція проти культури. Велика депресія наших життів. У нас є Духовна депресія.
— Ми маємо показати цим чоловікам і жінкам свободу, поневоливши їх, і додати сміливості — залякавши.
— Наполеон хвалився, що може витренувати людей так, що ті віддаватимуть своє життя за шматок стрічки.
— Уяви, що ми оголосимо страйк, і всі відмовляться працювати, доки ми не перерозподілимо багатства світу.
— Уяви, що полюєш сохатого у вологих лісах навколо руїн «Rockefeller-центру».