Марла.
— Гаразд, забий.
Глава 26
Старе прислів’я про те, що ми вбиваємо тих, кого любимо… Воно діє в обидва напрямки.
Тобто воно діє в обидва боки.
Зранку пішов на роботу, а там — поліцейські барикади поміж будівлею і парковкою, а поліція у вхідних дверях записує свідчення в осіб, з якими я працюю. В усіх, хто там сновигає.
Я навіть не вийшов з автобуса.
Я — Холодний Піт Джо.
Сидячи в автобусі, я бачу, що вікна від підлоги до стелі винесено вибухом, а всередині пожежник у брудній жовтій уніформі ходить згорілими панелями підвісної стелі. Два пожежники дюйм за дюймом виштовхують з розбитого вікна тліючий стіл — він нахиляється, ковзає і падає з третього поверху на тротуар, приземляючись радше з відчуттям, аніж зі звуком.
Розламується й продовжує тліти і сходити димом.
Я — Зсудомлений Живіт Джо.
Це мій стіл.
Я знаю, що мій бос мертвий.
Три способи зробити напалм. Я знаю, Тайлер збирався вбити мого боса. Тої миті, коли я відчув бензин на руках, коли сказав, що хочу звільнитися з роботи. Я йому дозволив. Будь як удома.
Убий мого боса.
О, Тайлере.
Я знав, що вибухнув комп’ютер.
Я знаю це, тому що Тайлер це знає.
Я не хочу цього знати, проте найтоншим дрилем ти просвердлюєш згори комп’ютерний монітор. Усі космічні мавпочки про це знають. Я роздрукував Тайлерові нотатки. Йдеться про вдосконалену версію бомби з лампочки — просвердлюєш її і заповнюєш бензином. Закриваєш отвір воском чи силіконом, вкручуєш її в патрон і чекаєш, доки хтось зайде до кімнати і натисне вимикач.
У монітор влізе більше бензину, ніж у лампочку.
Електронно-променева трубка, ЕПТ, — щоби дістатися до неї, треба зняти пластикового кожуха (це досить просто), чи й навіть працювати крізь вентиляційні щілини згори.
Спочатку від’єднуєш монітор від струму й від системного блока.
З телевізором таке теж спрацює.
Зрозумій тільки: якщо виникне іскра, хай навіть статичного струму з килиму, ти мертвяк. Ти кричиш і згоряєш живцем.
В електронній трубці може накопичитися триста вольт пасивного електричного заряду, тому спочатку товстою викруткою замкни головний конденсатор у блоці живлення. Якщо тої миті ти вже мертвий, значить, користувався викруткою з неізольованою ручкою.
Усередині електронно-променевої трубки вакуум, тому, коли ти просвердлиш її, трубка втягне повітря, наче вдихне з легким свистом.
Розшир отвір трохи більшим свердлом, потім ще більшим, доки не вдасться вставити лійку. Тоді наповни трубку вибухівкою на свій смак. Непоганий вибір — саморобний напалм. Бензин чи суміш бензину з замороженим помаранчевим концентратом або наповнювачем для котячих туалетів.
Незла вибухівка виходить із суміші перманганату калію, марганцівки із цукровою пудрою. Сенс у тому, що змішується один складник, який згоряє дуже швидко, із другим складником, здатним постачати кисень для цього процесу. Усе згоряє з такою швидкістю, що вибухає.
Пероксид барію та цинковий пил.
Нітрат амонію і порошковий алюміній.
Найновіша кухня анархії.
Нітрат барію під сірковим соусом із гарніром із деревного вугілля. Типовий порох.
Смачного.
Заповни цим монітор, і коли хтось натисне на «power», йому в обличчя вибухне п’ять-шість фунтів пороху.
Усе нічого, але мені подобався мій бос.
Якщо ти чоловічої статі, християнин і живеш в Америці, твій батько — твоя модель Бога. А часом знаходиш свого батька у своїй кар’єрі.
Усе нічого, проте Тайлеру мій бос не подобався.
Поліція мене шукатиме. Я останнім був у будинку в п’ятницю ввечері. Я прокинувся на своєму робочому місці, дихання сконденсувалося на столі, подзвонив Тайлер і сказав: «Виходь. У нас є машина».
У нас є «кадиллак».
Руки в мене й досі були в бензині.
Механік із бійцівського клубу питав: що б ти бажав зробити перед смертю?
Я хотів звільнитися. Я дав Тайлеру дозвіл. Будь як удома. Убий мого боса.
Із підірваного офісу дістаюся автобусом до кінцевої зупинки, всипаної гравієм. Тут починаються землі під забудову й переорані поля. Водій дістає пакета зі сніданком та термос і дивиться на мене в дзеркальце заднього виду.
Намагаюся визначити, куди б це подітися, щоб копи мене не знайшли. Сиджу у хвості автобуса, між мною та водієм сидить близько двадцяти осіб. Нараховую два десятки потилиць.
Двадцять голених голів.
Водій розвертається на сидінні і звертається до мене:
— Містере Дерден, сер, я справді захоплююся тим, що ви робите.
Раніше я його ніколи не бачив.