— Ви маєте вибачити мені за це, — каже водій. — Комітет — це була ваша ідея, сер.
Голені голови одна за одною обертаються в мій бік. Один тримає в руці ганчірку, і можна відчути запах ефіру. У найближчого мисливський ніж. Найближчий — механік із бійцівського клубу.
— Ви мужня людина, — каже водій автобуса, — призначити себе домашнім завданням.
Механік каже водієві: «Замовкни. Будь на шухері й не базікай».
Ти знаєш, що в однієї з мавпочок гумовий джгут, яким тобі обмотають мошонку.
Вони заповнюють передню частину автобуса.
Механік каже:
— Ви знаєте правило, містере Дерден. Ви самі це сказали. Ви сказали, що коли хто-небудь спробує прикрити клуб, навіть ви самі, ми маємо позбавити його яєць.
Гонади.
Яєчка.
Кулі.
Тестикули.
Huevos.
Уяви свою найкращу частину замороженою в коробці для сніданків у «Миловарні Пейпер-стрит».
— Ви знаєте, що з нами даремно битися, — каже механік.
Водій автобуса жує свого сандвіча і дивиться в дзеркало заднього виду.
Вищить, наближаючись, поліцейська сирена. Попереду полем повзе трактор. Пташки. Вікно в задній частині автобуса напіввідчинене. Хмарки. На межі майданчика з гравієм ростуть будяки. Бджоли чи то мухи гудуть між будяків.
— Нам просто дещо потрібно, — каже механік із бійцівського клубу. — Цього разу це не погроза, містере Дерден. Цього разу ми мусимо їх відрізати.
Водій автобуса каже:
— Це копи.
Сирена під’їжджає кудись попереду автобуса.
То з ким доведеться битися?
Поліцейська машина під’їжджає впритул до автобуса, у вітровому склі спалахує червоним і синім, і хтось знадвору кричить: «Тримайтесь там!»
І я врятований.
Щось таке.
Я можу розповісти копам про Тайлера. Я розповім їм усе про бійцівський клуб і, можливо, сяду до в'язниці, а що робити з проектом «Каліцтво», тоді вже їм вирішувати, а я не буду витріщатися на ножа біля мене.
Копи заходять всередину автобуса, перший питає:
— Ви його вже порізали?
Другий каже:
— Ріжте швидше, у нас ордер на його арешт. Тоді знімає кашкета і, звертаючись до мене, каже:
— Нічого особистого, містере Дерден. Така радість нарешті з вами зустрітися.
Кажу: усі ви робите велику помилку.
Механік каже:
— Ви попереджали, що скажете так.
Я не Тайлер Дерден.
— І про це ви також попереджали.
Я змінюю правила. Лишайте собі свій бійцівський клуб, але відтепер більше нікого не каструватимемо.
— Ага, так, авжеж, — каже механік. Він стоїть посеред проходу, тримаючи ніж попереду. — Ви попереджали, що обов’язково це скажете.
Гаразд, я Тайлер Дерден. Я ним є. Я Тайлер Дерден, і я встановлюю правила, і я кажу: поклади ножа.
Механік озирається й питає когось:
— Який наш найліпший час для «відріж-і-втечи»?
Хтось кричить: «Чотири хвилини».
Механік кричить:
— Хтось завважує час?
Обидва копи вже увійшли до автобуса, один дивиться на годинник і каже:
— Секундочку. Зачекайте, доки секундна стрілка добіжить до дванадцяти.
Коп каже: «Дев’ять».
«Вісім».
«Сім».
Я стрибаю у відчинене вікно.
Ударяюся животом об тонку металеву раму вікна і чую, як механік з бійцівського клубу кричить позаду:
— Містере Дерден! Ви похерите нам час.
Напіввивісившись з вікна, я вчеплююся в чорну гуму шини заднього колеса. Хапаюся за обода й тягну. Хтось хапає мене за ногу й тягне назад. Я кричу маленькому тракторові вдалині: «Гей!» І «Гей!». Обличчя спітніло, приливла кров. Звисаю догори дригом. Потроху витягаю себе. Руки, що вчепилися в щиколотки, тягнуть назад. Краватка звисає на обличчя. Пряжкою ременя застрягаю в металевій рамі. Бджоли, мухи й будяки в дюймах від мого обличчя, і я кричу: «Гей!!!»
Руки вхоплюють мене за штанини і втягують назад, розстібаючи штани та ремінь.
Хтось в автобусі кричить: «Одна хвилина!».
Взуття злітає з ніг.
Ремінь чіпляється за віконну раму.
Руки зводять мої ноги разом. Нагріта сонцем металева рама пече живіт. Біла сорочка випростується і спадає на голову й плечі, я все ще чіпляюся за обода і все ще волаю: «Гей!»
Ноги витягнуті й зведені разом. Труси стягнуті з ніг і прибрані. Сонце пригріває мою голу дупу.
Кров шугае в голові, очі викочуються через напруження, усе, що можу бачити, — білу сорочку, що лізе в обличчя. Десь повзе трактор. Гудуть бджоли. Десь. Усе знаходиться за мільйони миль звідси. Десь за мільйон миль позаду мене хтось кричить: «Дві хвилини!»
— Не робіть йому боляче, — каже хтось.
Руки на моїх щиколотках за мільйони миль звідси. Уяви їх у кінці довгого-довгого шляху. Керована медитація.