Тайлер каже:
— Круто!
І ще від Альберта тхне. Леслі каже:
— Альберте, любчику, від тебе тхне.
З тої ванної неможливо вийти так, щоб від тебе не тхнуло, каже Альберт. Усі пляшечки з парфумами валяються порозбивані на підлозі, ще й в унітазі ціла купа битих пляшечок. Схоже на кригу, каже Альберт, як на тих чудернацьких вечірках у готелі, коли нам доводилося наповнювати пісуари битим льодом. У ванній тхне, а підлога всіяна уламками криги, що не розтане. Коли Альберт допомагає пані, біла сукня якої вся в мокрих жовтих плямах, підвестися, вона замахується розбитою пляшечкою на хазяїна, послизається на розлитих парфумах і битому склі й падає на долоні.
Пані плаче, скрутившись за унітазом. З ран на долонях ллється кров. Ой, пече, скрикує вона.
— Ой, Волтере! Пече! Ой як пече! — скрикує пані.
Парфуми з усіх тих мертвих китів заходять їй у рани й печуть.
Хазяїн знову зводить пані на ноги. Вона тримає руки так, ніби молиться, але не притискає їх одну до одної, і кров тече по долонях, по зап’ястках, по діамантовому браслеті й скрапує з її ліктів.
А хазяїн каже до неї:
— Усе буде добре, Ніно!
— Руки, мої руки, Волтере! — схлипує пані.
— Усе буде добре!
— Хто ж міг мені таке заподіяти? — каже пані. — Хто мене так сильно ненавидить?
Хазяїн каже Альбертові:
— Ти не міг би викликати «швидку»?
Це була перша Тайлерова диверсія у сфері послуг. Тайлер став таким собі терористом, офіціантом-підпільником. Грабіжником мінімальної зарплати. Тайлер робить це віддавна, але, як він каже, гуртом завжди веселіше.
Коли Альберт закінчив свою розповідь, Тайлер усміхається й каже:
— Круто!
А просто зараз, у готелі, в ліфті, зупиненому між кухнею і банкетною залою, я розповідаю Тайлеру, як висякався на рибу під холодцем, приготовану на з’їзд дерматологів, і троє поскаржились мені, що страву пересолено, а один сказав, що риба дуже смачна.
Тайлер струшує прутнем над супницею і каже, що вичавив із себе все до останньої краплини.
Такі штуки легко вдаються з холодними супами, наприклад із вішисуазом, або ж коли кухарі приготують справді свіже ґаспачо. Але з цибулевим супом у невеличких горщечках, що має шкоринку з розтопленого сиру, таке не пройде. Якби я коли-небудь тут їв, то замовляв би саме його.
Нам із Тайлером бракує нових ідей. Такі витівки зі стравами зрештою набридають, їх сприймаєш заледве не як частину своєї роботи. Аж тут я почув, як хтось із лікарів чи то адвокатів — не важливо — розповідав, що вірус гепатиту може жити півроку на неіржавкій сталі. Хіба не цікаво, а скільки ж цей вірус проживе в російській шарлотці з ромовим заварним кремом?
Або в лососевій запіканці?
Я спитав того лікаря, де можна добути трохи вірусу гепатиту, а той був уже напідпитку й зареготав.
На звалищі медичних відходів можна знайти все, каже він.
І сміється.
Все, що завгодно.
Звалище медичних відходів — оце вже схоже на «дійти до краю».
Приклавши палець до кнопки ліфта, я питаю Тайлера, чи він готовий. На відвороті моєї руки — червоний лискучий набряклий шрам у формі двох губ, точний відбиток Тайлерового поцілунку.
— Одну секунду, — каже Тайлер.
Томатний суп має бути ще досі гарячим, бо та гачкувата штукенція, що її Тайлер запихає назад собі в штани, розчервонілася, немов королівська креветка.
11
У річках Південної Америки, Землі Чудес, водиться крихітна рибка. Коли б ми переходили таку річку, ця рибка могла б запливти Тайлерові в сечовий канал. Рибка має гострі шпичаки, які може втягувати й витягувати. Отож вона чіпляється ними всередині Тайлера, облаштовується й готується викидати ікру. Є купа способів провести суботній вечір гірше, ніж це зробили ми.
— З Марлиною матір’ю, — каже Тайлер, — могло статися й гірше.
Стули пельку, кажу я.
Тайлер каже, що нас міг би викрасти французький уряд, завезти до підземного бункера десь за Парижем, де навіть не хірурги, а лаборанти-недоуки відчикрижили б нам вії, щоб випробувати на нас токсичність нового спрею для засмаги.
— Таке трапляється, — каже Тайлер. — Почитай газети.
Найгірше те, що я знав, що саме Тайлер задумав учинити з матір’ю Марли, але ж уперше відтоді, як я знаю Тайлера, у нього з’явилися кругленькі гроші. Тайлер загрібав капусту лопатою. Зателефонували з компанії «Нордстром» і замовили до Різдва двісті брусків Тайлерового мила для обличчя «Коричневий цукор». Отримавши двадцять баксів за брусок — пропонована роздрібна ціна, — ми могли дозволити собі вибратися з дому в суботу ввечері. Полагодити газ. Сходити на танці. Коли б нам вистачало грошей, можливо, я зміг би покинути свою роботу.