Марла сміється, доки не помічає, що мої пальці зупинилися, так ніби я щось намацав.
Марла затамовує дихання, живіт її напружується і стає тугим, мов шкіра на барабані, а серце калатає, наче кулак, що гупає зсередини цього барабана. Але ні, пальці мої зупинилися через мою розповідь. Я зупинився, тому що на мить ані мене, ані Марли не було в цій кімнаті. Ми були в медінституті, багато років тому. Я сидів на паперовій підстилці, і мій член, оббризканий рідким азотом, палав вогнем. Аж тут один зі студентів подивився на мою босу ногу і стрімголов кинувся з оглядової. Він повернувся, ведучи за собою трьох справжніх лікарів. Лікарі відштовхнули вбік студента з балоном рідкого азоту.
Один справжній лікар схопив мою босу праву стопу й, підійнявши, сунув її в обличчя іншим справжнім лікарям. Усі троє розглядали стопу з усіх боків, тицяли в неї пальцями й фотографували «полароїдом», так ніби решти людини, напівголої, з майже відмороженим Божим даром, не існувало. Лише сама нога, щоб побачити яку з’юрмилася решта студентів-медиків.
— Як давно, — запитав лікар, — у тебе на нозі ця червона пляма?
Лікар мав на увазі мою родимку. На моїй правій нозі є родимка, що, як жартує мій батько, схожа на темно-червону Австралію з маленькою Новою Зеландією поруч. Це я й розповів їм, і всі заспокоїлися. Мій член помалу відтавав. В оглядовій нікого не лишилося, окрім студента з азотом, а краще пішов би й він. Студент був такий розчарований, що ні разу не глянув мені у вічі, коли, схопивши мій член за голівку, потягнув до себе. Балон порснув крихітним струменем на те, що лишилося від бородавки. Відчуття, ніби заплющуєш очі й уявляєш, що твій член сотню миль завдовжки, а біль на його кінці все одно не стихає.
Марла дивиться на мою руку й на шрам від Тайлерового поцілунку.
Я сказав студентові, що, мабуть, їм тут не часто трапляються родимки.
Не в тому річ. Усі подумали, розповів студент, що то не родимка, а рак.
З’явився новий різновид раку, який уражає молодь. Людина прокидається з червоною плямою на стопі чи на кісточці.
Пляма не зникає, а росте й росте, доки не вкриває тебе повністю, і тоді ти помираєш.
Студент розповів, що лікарі й усі решта так сполошилися, бо думали, що в мене цей новий рак. Поки що його підчепило небагато людей, але він швидко поширюється.
Це було багато-багато років тому.
Із раком завжди так, кажу я Марлі. Помилки будуть траплятись, і, можливо, найголовніше тут — не забути про решту своєї істоти, якщо з її невеличкою частинкою може статися щось погане.
Марла мовить:
— Може.
Студент із азотом скінчив і сказав мені, що бородавка відпаде за кілька днів. Поряд із моїм голим задом на липкому папері лежала вже нікому не потрібна полароїдна світлина моєї ноги. Я спитався, чи можна мені її забрати.
Ця світлина досі висить у мене в кімнаті, в рамці, в кутку дзеркала. Щоранку, збираючись на роботу, я зачісуюся перед дзеркалом і згадую, як одного разу протягом десяти хвилин у мене був рак, ба гірше, ніж рак.
Я розповідаю Марлі, що цього року на День Подяки я вперше не пішов із дідусем кататися на ковзанах, хоча лід був завтовшки майже шість дюймів. Бабуся завжди носила невеличкі округлі перев’язки на чолі чи на руках, де родимки, які вона мала все своє життя, їй не подобалися. Перев’язки розмотувалися, їхні краї бралися торочками, або ж родимки з коричневих перетворювалися на сині чи чорні.
Останнього разу, коли бабуся виписувалася з лікарні, дідусь ніс її валізу, а та була така важезна, що дідусь поскаржився, мовляв, його аж перекривило. Моя бабуся, франко-канадійка, була така сором’язлива, що ніколи не показувалася на людях у купальному костюмі, а коли йшла до вбиральні, то завжди відкручувала кран у раковині, щоб замаскувати звуки, які могли звідти долинути. Покидаючи лікарню Лурдської Богородиці після часткової мастектомії, вона сказала:
— Це тебе перекривило?
Для дідуся це було підсумком його історії: бабуся, рак, їхній шлюб, його життя. Щоразу як розповідає цю історію, він сміється.
Марла не сміється. Я хочу розсмішити її, привернути до себе. Щоб вона пробачила мені колаген, я хочу сказати Марлі, що нічого тут немає, що нічого не знайшов. Якщо вона й знайшла щось уранці, то це була помилка. Як із родимою плямою.