Робота була нудною, а платили дріб’язок, тож голова кінопрофесійної спілки кіномеханіків і кінонезалежних кінопрацівників кінотеатрів сказав, що вони роблять Тайлерові Дьордену ласку, намагаючись дипломатично його витурити.
Не думайте, що вас звільнили через непридатність. Вважайте це скороченням штату.
Сам пан дупа місцевого відділу профспілки каже:
— Ми цінуємо ваш внесок у наше процвітання.
О, жодних проблем, сказав Тайлер і усміхнувся. Доки профспілка надсилатиме чеки, він триматиме язика за зубами.
Тайлер сказав:
— Вважайте це достроковим виходом на пенсію з оплатою.
Тайлер тримав у руках сотні фільмокопій.
Фільми повернулися до кінопрокатника. Фільми, що будуть знову й знову показувати в кінотеатрах. Комедії. Трагедії. Мюзикли. Мелодрами. Пригодницькі фільми.
Усі з вклеєними Тайлером однокадровими спалахами порнографії.
Содомія. Феляція. Кунілінгус. Садомазохізм.
Тайлерові нíчого було втрачати.
Тайлер — пішак у цьому світі, сміття під ногами кожного.
Це все Тайлер змусив мене запам’ятати, щоб я це саме переповів менеджерові готелю «Прессман».
Тайлер сказав, що на своїй іншій роботі, у готелі «Прессман», він ніхто. Усім байдуже, живий він іще чи помер, і Тайлерові також на всіх похуй. Оце, за намовою Тайлера, я й мав переказати менеджерові готелю в його кабінеті, зовні коло дверей якого вартують охоронці.
Коли все скінчилося, ми з Тайлером засиділися до пізньої ночі, розповідаючи одне одному свої історії.
Відразу ж після того, як Тайлер сходив до профспілки кіномеханіків, він змусив мене піти на зустріч із менеджером готелю.
Ми з Тайлером ставали дедалі більше схожими один на одного, немов близнюки. Вилиці нам обом було попідбивано так, що шкіра на них пообвисала й уже не поверталася на місце після ударів.
Я свої синці отримав у бійцівському клубі, Тайлерові ж мармизу розквасив голова спілки кіномеханіків. Після того як Тайлер виповз із профспілки, я пішов побачитися з менеджером готелю «Прессман».
Я сидів там, у кабінеті менеджера готелю.
Я — Зловісний Вишкір Помсти Джо.
Менеджер відразу ж заявив, що в мене є три хвилини. Я встиг за тридцять секунд розповісти йому, як сцяв у суп, пердів на крем-брюле, сякався в тушкований салат-цикорій, а також розказав йому, що тепер хочу, аби готель щотижня надсилав мені чек на суму, яка дорівнює моїй середній платні за тиждень плюс чайові. Я натомість більше ніколи не вийду на роботу й не піду до журналістів чи до санітарного нагляду й, зніяковіло пускаючи сльозу, не зізнаюся їм у всьому.
Заголовок: «Офіціант, якого замучило сумління, розповів, що псував їжу».
Звісно, сказав я, мене можуть кинути до в’язниці. Мене можуть підвісити за яйця, можуть тягати вулицями, можуть здерти з мене шкуру й облити лугом, але готель «Прессман» запам’ятають назавжди як той, де найбагатші у світі люди їдять страви, приправлені сечею.
Я говорю Тайлеровими словами.
А колись я був таким гарним хлопцем.
Коли у своєму кабінеті голова профспілки стусонув Тайлера, той зареготав. Один удар збив Тайлера зі стільця, і він сидів, прихилившись до стіни, й сміявся.
— Ну ж бо! Однаково ти не зможеш мене вбити, — регочучи, казав Тайлер. — Недоумку! Ти можеш роз’юшити мене в лайно, але ти не можеш мене вбити.
Ти маєш забагато чого втрачати.
Мені ж втрачати нічого.
У тебе є все.
Ну ж бо! Бий! Просто в живіт! Затопи ще раз по мармизі. Повибивай мені всі зуби, чеки ж усе одно будеш надсилати. Переламай усі ребра але простроч плату мені хоч на тиждень, і всім про все стане відомо. Тебе й твою нікчемну профспілку засудить кожен власник кінотеатру, кожен кінопрокатник, кожна мамка, чиє дитя, дивлячись «Бембі», раптом уздріло стоячий прутень.
— Я непотріб, — сказав Тайлер, — я непотріб, лайно й придурок для тебе й усього цього сраного світу. Тобі байдуже, де я живу, як себе почуваю, що їм, чим годую своїх дітей, чим розплачуюся з лікарем, коли нездужаю. Так, я дурень і слабак, і мені все обридло, та однаково — тепер ти відповідаєш за мене.
Я сиджу в кабінеті менеджера готелю «Прессман». Мої губи, розбиті в бійцівському клубі, потріскалися частин на десять. Дірка-гузно у щоці дивиться на менеджера, і все це має вельми переконливий вигляд.
Загалом я сказав усе те саме, що й Тайлер.
Коли голова профспілки відлупцював Тайлера так, що той уже лежав на підлозі, коли пан голова побачив, що Тайлер не відповідає йому нічим, його високоповажність відхилився назад усім своїм здоровенним, як «каділлак», корпусом — набагато більшим і міцнішим, ніж насправді потрібен йому, — розмахнувся ногою і всадив носака Тайлерові під ребра, а Тайлер зайшовся реготом. Його високоповажність копнув Тайлера по нирках, і Тайлера скрутило в м’ячик, та він не припиняв сміятися.