Великий Боб мовчить.
Я йду на роботу. Коли повертаюся, Великий Боб далі стоїть на ґанку. Я не спав усю ніч, а наступного ранку бачу, як Великий Боб доглядає дерева в саду.
Перед тим як піти на роботу, я питаю Боба, хто впустив його. Хто призначив йому це завдання? Чи він бачив Тайлера? Чи Тайлер був тут минулої ночі?
Великий Боб відповідає:
— Перше правило проекту «Руїна» — не роз…
Я перепиняю його. Ага, кажу я, знаю. Знаю, знаю, знаю, знаю.
І доки я на роботі, команди мавпочок-космонавтів перекопують багнистий моріжок довкола будинку, удобрюють англійською сіллю, щоб понизити кислотність, лопатами кидають у землю коров’ячий гній, задарма набраний на фермах, і мішками засипають обрізки волосся з перукарень, щоб віднадити кротів і мишей та підвищити вміст білків у ґрунті.
У будь-який час посеред ночі мавпочки-космонавти можуть повернутися додому з якої-небудь бойні й принести мішки зі свіжим м’ясом, щоб підвищити в ґрунті вміст заліза, і кістковим борошном, щоб підвищити вміст фосфору.
Команди мавпочок-космонавтів сіють базилік, чебрець, салат-латук, висаджують відьмин горіх, евкаліпти, садовий жасмин і м’яту калейдоскопічними візерунками. Вікно-роза всіх відтінків зеленого. Інші команди мавпочок уночі при світлі свічок знищуюють слимаків. Ще інша група збирає ялівцеву хвою і ягоди — тільки найкращі, щоб, виваривши їх, отримати природний барвник; сокирки, тому що це природний дезінфекційний засіб; листя фіалок, тому що воно лікує головний біль; маренку пахучу, тому що вона надає милу аромату щойно скошеної трави.
На кухні стоять пляшки з вісімдесятиградусною горілкою, потрібною, щоб виготовити прозоре мило «Рожева герань», а також мило «Коричневий цукор» і «Пачулі». Я цуплю пляшку горілки, а гроші на свій похорон витрачаю на цигарки. Приходить Марла. Ми розмовляємо з нею про рослини. Походжаємо всипаними жорствою рівними доріжками серед калейдоскопів зелені в саду, п’ємо й куримо. Говоримо про її груди. Говоримо про все, крім Тайлера Дьордена.
А одного дня в газетах з’являється повідомлення про те, як група людей у чорному вихором пронеслась елітним районом і сплюндрувала салон, де продають розкішні автомобілі. Вони взялися гатити бейсбольними битами по передніх бамперах машин, так що всередині, розірвавшись на клапті, повибухали подушки безпеки, а автомобільні сигналізації заверещали.
На «Миловарні на Паперовій вулиці» інші команди мавпочок обривають пелюстки з троянд, анемон і лаванди, а потім кладуть їх до коробок із очищеним смальцем, що вбере їхній запах, і мило матиме квітковий аромат.
Марла розповідає мені про рослини.
Троянда, розповідає мені Марла, — це природний в’язкий засіб.
Назви одних рослин звучать, наче перелік імен у некролозі: Лілія, Маргаритка, Жоржина, Нарцис, Гіацинт. Інші ж, наприклад таволга, примула, валеріана, — мов імена шекспірівських фей. Ліатріс пахучий з його солодким ванільним запахом. Відьмин горіх, іще одна рослина, яка має природні в’язкі якості.
Півники флорентійські, дикий іспанський ірис.
Щовечора ми з Марлою прогулюємося в саду, доки я не переконуюсь, що й сьогодні вночі Тайлер не з’явиться вдома. За нами слідом обов’язково тягнеться якась мавпочка-космонавт, аби підібрати скручений листок меліси, м’яти чи рути, який Марла зірвала, щоб дати мені понюхати. Або кинутий недопалок цигарки. Мавпочка-космонавт граблями зарівнює дорогу за собою, щоб стерти всі наші сліди.
А однієї ночі інша група людей облила бензином дерева в приміському сквері, порозливала бензин від дерева до дерева й влаштувала чудову невеличку лісову пожежу. У газетах потім писали, що від жару потопилися вікна в сусідніх особняках, а припарковані неподалік автомобілі осіли на колеса, що з тріском полопались і розлізлися.
Будинок, що його Тайлер винаймає на Паперовій вулиці, перетворився на істоту. Усередині аж мокро, стільки людей пітніє там і дихає. Усередині рухається стільки людей, що й будинок рухається.
Іншої ночі, коли Тайлера так само не було вдома, хтось понасвердлював дірок у банкоматах і таксофонах, в дірки повкручував мастильні ніпелі й за допомогою нагнітача мастила накачав банкомати й таксофони солідолом і ванільним пудингом.
І хоч Тайлера ніколи немає вдома, але за місяць на зворотному боці руки кількох мавпочок-космонавтів з’являється випалений лугом його поцілунок. Потім ці мавпочки також зникли, а на ґанку стояли нові, щоб замінити їх.