Того не досить, що нас стільки, як зірок на небі і як піщинок на морському березі.
Механік скеровує чорний «Корніш» старою об’їзною дорогою без розділової смуги. Ми їдемо, не перевищуючи дозволеної правилами швидкості, і за нами вже вишикувалася колона вантажівок.
Салон «Корніша» наповнюється світлом їхніх передніх фар, а ми розмовляємо, обличчя наші відбиваються в лобовому склі. Ми їдемо, дотримуючись максимально дозволеної правилами дорожнього руху швидкості.
Закон є закон, сказав би Тайлер. Перевищувати швидкість — те саме, що влаштовувати пожежу, те саме, що закладати бомбу, те саме, що застрелити людину.
Злочинець є злочинцем, коли скоює злочин.
— Минулого тижня ми могли заповнити ще чотири бійцівські клуби, — каже механік. — Може, якщо знайдемо підхожий бар, лідером наступного відділення призначимо Великого Боба?
Отож наступного тижня він пройдеться правилами з Великим Бобом і поставить його керувати власним бійцівським клубом.
Віднині, коли лідер започатковує новий бійцівський клуб, усі стають довкола світла єдиної лампочки в підвалі й чекають, а лідер повинен обійти їх по зовнішньому колу в темряві.
Я запитую, хто вигадує нові правила. Тайлер?
Автомеханік усміхається й каже:
— Ти добре знаєш, хто вигадує правила.
Нове правило каже, що ніхто не має бути центром бійцівського клубу, розповідає він. Ніхто не може бути в центрі бійцівського клубу, крім двох бійців, які зійшлися в сутичці. Голос лідера, що поволі обходитиме юрбу, лунатиме з темряви. Люди в юрбі дивитимуться один на одного через порожній центр приміщення.
Ось так тепер буде в усіх бійцівських клубах.
Знайти бар чи гараж на новий бійцівський клуб не надто важко. Бар, у якому досі збирається найперший бійцівський клуб, за один лише суботній вечір клубу заробляє суму, що дорівнює їхній місячній орендній платі.
Як розповідає механік, ще одне нове правило — бійцівський клуб завжди буде безкоштовним. Вступ до нього ніколи не коштуватиме грошей. Механік горлає у відчинене вікно назустріч машинам, а нічний вітер обдимає боки «Корніша»:
— Нам потрібен ти, а не твої гроші.
Мехнік горлає у вікно:
— Доки ти в бійцівському клубі, ти — це не твої гроші в банку. Ти — це не твоя робота. Ти — це не твоя сім’я і не той, ким, тобі здається, ти є.
Мехнік горлає, а вітер несе далі його слова:
— Ти — це не твоє ім’я.
Мавпочки-космонавти на задньому сидінні підхоплюють:
— Ти — це не твої проблеми.
Мехнік горлає:
— Ти — це не твої проблеми.
Мавпочки вигукують:
— Ти — це не твій вік.
Мехнік горлає:
— Ти — це не твій вік.
Аж тут механік вивертає кермо й спрямовує нас на зустрічну смугу. Пасмо світла пробиває вітрове скло нокаутом і заповнює салон автомобіля. Одна, потім друга машина мчить просто на нас, їхні сирени вищать, але механік повертає кермо рівно настільки, щоб ухилитися від них.
Світло фар, дедалі більших, насувається на нас, автомобільні сирени вищать, а механік витягає довгу шию й кидається вперед, у саме сліпуче сяйво й виск. Він кричить:
— Ти — це не твої надії!
Ніхто не підхоплює його вигуку.
Цього разу вже машина, що несеться на нас, ледве встигає ухилитися від зіткнення.
Ще одна машина мчить, блимаючи фарами, перемикаючи світло з дальнього на ближнє, з ближнього на дальнє. Її сирена реве, а механік кричить:
— Ви не спасетесь.
Механік не ухиляється, ухиляється машина, що їде на нас.
Ще одна машина, і механік кричить:
— Усі ми колись помремо.
Цього разу зустрічна машина повертає, щоб ухилитись, але механік повертає теж, і ми знов опиняємось у неї на шляху. Машина вивертає знов, і знов механік кидає нас їй навперейми.
У цю мить у тебе всередині все тане й роздимається. Поглянь на зорі — і тебе нема. Твій багаж не важить. Нічого не важить. Ані несвіжий запах з рота. За вікнами темрява, зусібіч ревуть сирени. Світло фар зблискує, перемикаючись із дальнього на ближнє, знову на дальнє, б’є тобі в обличчя. Тобі більше ніколи не доведеться ходити на роботу.
Тобі більше ніколи не доведеться йти до перукарні.
— Швидше, — каже механік.
Машина вивертає знов, і знову механік вивертає теж, опиняючись у неї на шляху.
— Що? — питає він. — Що ти хотів би зробити, перш ніж померти?
Зустрічна машина верещить сиреною, а механік такий спокійний, що навіть не дивиться вперед, обернувшись до мене на передньому сидінні поруч із ним. Він каже: