Цієї версії подій — викладеної сучасним істориком на ім’я Фітчет — було достатньо для того, щоб Самадові зірвало дах. Якщо людина не має нічого, чим може пишатися, окрім своєї крові, то кожна крапля цієї крові важить, важить як правда; її треба ревно пильнувати. Її треба захищати від ворогів і наклепників. За неї треба боротися. Але як у зламаному телефоні, Фітчетів п’яний, дурний Панде пішов далі до цілої вервиці істориків, і правда зазнала мутацій, перегинів, скорочень. Ніхто не брав до уваги, що бганг, настійка коноплі, яка вживалася з медичною метою в мізерних дозах, зовсім не могла викликати сп’яніння, або що Панде, правовірний індус, навряд чи й брав її до рота. Не важило й те, що Самад так і не зміг знайти ані найменшого натяку на підтвердження того, що Панде того ранку пив бганг. Історія прилипла потворним непорозумінням до репутації Ікболів, така ж тверда і на позір незаперечна, як загальне переконання, що Гамлет приятелював з Йориком.
— Досить! Скільки б ти разів не читав мені одне й те саме, це нічого не змінює, Арчібальде. — Арчі переважно приходив на такі дебати з кульком, напакованим книжками із Брент Лайбрері, ціла антипандівська пропаганда, море неправдивих доказів. — Це як зграйка дітей, яких упіймали на гарячому біля діжки з медом: вони всі будуть казати одну й ту саму неправду. Мене ці наклепи не цікавлять. Мене не цікавить ляльковий театр чи трагіфарс. Мене цікавить справа, мій друже, — тут Самад уявно замикав собі рота і демонстративно викидав такий же уявний ключ. — Справа. Не слова. Кажу тобі, Арчібальде, Мангал Панде віддав своє життя за справедливість у рідній Індії, а не тому, що був п’яний чи божевільний. Подай мені кетчуп.
В «О’Коннелі» саме готувалися зустріти Новий рік, 1989-й, і дебати були в повному розпалі.
— Це правда, він не був героєм у тому сенсі, в якому ви тут на Заході розумієте геройство — він не досяг мети, якщо не брати до уваги його почесну смерть. Але уяви собі: он він сидить, — Самад показав на Дензела, що саме вигравав уже партію в доміно, — на суді, знаючи, що над ним уже нависла смерть, він все ж відмовляється виказати імена своїх товаришів…
— Слухай, все це, — втрутився Арчі, викладаючи всю свою гору скепсису у вигляді Майкла Едвардса, П. Дж. О. Тейлора, Сійда Мойнула Гака і решти, — це залежить від того, що ти читаєш.
— Ні, Арчі. Це поширена помилка. Правда не залежить від того, що ти читаєш. Давай не будемо зараз розводитися про природу правди. Тоді тобі не доведеться малювати моїм сиром, а мені їсти твою крейду.
— Добре, повернімося тоді до Панде. Чого він досягнув? Нічого! Усе, що він зробив, — це підняв повстання, — надто рано, зауваж, далеко до встановленої дати, — і ти вже пробач мою французьку, але це, блін, була просто катастрофа у військовому розумінні. Потрібно планувати, а не йти просто за інстинктом. Він нарвався на непередбачувані наслідки. Для англійців і для індійців теж.
— За всієї поваги, я в це не вірю.
— Ну, тоді ти помиляєшся.
— За всієї поваги, я таки маю рацію.
— Давай так, Семе: уяви собі, що це, — він зібрав купу брудного посуду, який Мікі саме збирався покласти в посудомийну машину, — це всі ті люди, які писали про твого Панде за останні сто з гаком років. Тепер: оце ті, що погоджуються зі мною, — він поклав десять тарілок на своєму боці столу і простягнув одну Самадові. — А оце той божевільний, який на твоєму боці.
— А. С. Мізра. Поважаний індійський держслужбовець. Ніякий не божевільний.
— Добре. Тоді тобі все одно треба ще сто з чимось років, щоб назбирати стільки тарілок, скільки в мене, навіть якщо ти збираєшся все це написати сам, а справа така, що поки ти назбираєш усі ці тарілки, ніхто вже не захоче з них їсти. Кажучи метафорично. Добрав, що я кажу?
Отже, залишався тільки А. С. Мізра. Один із небожів Самада, Райну, якось написав зі свого Кембриджського коледжу і згадав у листі книжку, що могла б зацікавити дядька. У ній, писав Райну, можна прочитати красномовне виправдання їхнього спільного предка, Мангала Панде. Єдиний вцілілий примірник зберігався в бібліотеці коледжу, автора звали Мізра. Чи чув він про таку книжку? Якщо ні, то чи не могла б вона стати можливим приводом (додав Райну в делікатному постскриптумі) для нього побачити свого дядечка ще раз?