Шкіра навколо рота товстунки натягнулася. Вона заторохкотіла, запихаючи Айрине волосся в мішечок і виписуючи чек, адресуючи свою відповідь жінці через Айрі та намагаючись ігнорувати вставки чорношкірої:
— Не подобається купувати тут, то й не купуй тут, шо — хтось над тобою з палкою стоїть? Нє, скажи мені, шо — стоїть хтось над тобою з палкою? Нє, ну це капєц: люди добрі, така грубість, я не расистка, але я того не розумію, я надаю послуги — оце все, шо я роблю. Мені не треба тут наїздів, просто клади свої гроші на прилавок, але якшо тут наїзди, я таких не обслуговую.
— Та хто на вас наїжджає, Ісусе Христе!
— Не я винна, шо вони хочуть пряме волосся — і деякі білішу шкіру на додачу, а Майкл Джексон — теж моя провина чи шо? Перше вони забороняють мені продавати відбілювач доктора Пікока — у місцевій газеті, господи ти, який менінгіт! — а потім вони йдуть і купують його — занеси цей рахунок Андреа, будь ласка. Добре, люба моя? Я просто намагаюсь заробити на харчі у цій країні, як і всі решта, шо тут живуть. Тримай, люба моя, ось твоє волосся.
Чорна жінка обійшла Айрі й люто хряснула монетами об прилавок:
— Чорт, та шо тут за обслуговування!
— Шо я тут можу зробити, якщо вони самі цього хочуть — пропозиція, попит. А всякі наїзди — я цього не терпітиму! Проста економіка — обережно, поріг, люба, а ви, нє, прошу більше сюди не приходити, будь ласка, інакше я викличу поліцію, мене не залякаєш, поліція — я її викличу.
— Ага, ага, ага.
Айрі притримала двері для візочка близнюків і взялася за одну ручку, щоб допомогти перенести його через поріг. Надворі чорношкіра жінка запхала шпильки в кишеню. Вона виглядала виснаженою.
— Ненавиджу це місце, — сказала вона. — Але мені треба були шпильки.
— А мені треба волосся.
Жінка похитала головою:
— У тебе ж є волосся.
П’ятьма з половиною годинами пізніше, після складнющої операції вплітання чужого волосся по малесенькому пасмочку і закріплення кожного пасма клеєм, Айрі Джонс мала цілу голову довгого, прямого, чорного з червоним відблиском волосся.
— Воно пряме? — перепитала вона, не вірячи власним очам.
— Пряме, як чорт, — сказала Андреа, милуючись своїм творінням. — Але, сонечко, його треба нормально вплести, якщо хочеш, щоб воно трималось. Чого ти не даєш мені його вплести? Воно не буде так триматися.
— Буде, — сказала Айрі, заворожена власним відображенням. — Мусить.
Він — Міллат — тільки раз це побачить, врешті-решт, тільки раз. Аби волосся не втратило свого вигляду, Айрі йшла до самого будинку Ікболів, тримаючись за голову руками, щоби, боронь боже, вітер не роздмухав його.
Двері відчинила Алсана:
— О, привіт. Ні, його ще немає. Пішов. Не питай мене куди, він мені нічого не каже. Я більше знаю, де Маджід.
Айрі зайшла у вітальню і крадькома глянула на себе в дзеркало. Все ще на голові так, як має бути.
— Можна, я тут почекаю?
— Звісно. Ти якось змінилася, кохана. Схудла чи що?
Айрі засвітилася:
— Нова зачіска.
— А… так… ти схожа на теледикторку. Дуже мило. Заходь у вітальню, будь ласка. Там уже є моя племінниця-соромітниця та її бридка подружка, але ти не бери собі до голови. Я працюю на кухні, а Самад поле грядки, так що дуже не кричіть.
Айрі пройшла до кімнати. Вона була пряма і зовсім не кучерява. Красуня.
— Блііін, ти виглядаєш, як нарік якийсь! Максін, кобіто, ти ж глянь на це. Господи милосердний, Айрі. Шо ти хотіла з ним зробити?
Хіба це не було очевидним? Пряме. Прямота. Блискучість.
— Я питаю, що мало вийти згідно із задумом? Негро Меріл Стріп? — Ніна склалася вдвоє, наче ковдра, і тупо розреготалась.
— Ти, племіннице-соромітнице! — крикнула Алсана з кухні. — Шиття потребує зосередження. Заткайся, будь ласка, ти, міс Велика Пащека!
Нінина «бридка» подружка, вона ж Нінина дівчина, сексапільна струнка моделька на ім’я Максін, з красивим порцеляновим обличчям, темним волоссям і купою каштанових кучерів, ще додала до всього:
— Що ти зробила? У тебе було красиве волосся, стара. Все кучеряве і таке дике. Воно було просто розкішним.
Айрі на мить відібрало мову. Вона навіть у думках не припускала, що може видатися комусь страшною.
— Я просто постриглась. У чому взагалі справа?
— Але ж це не твоє волосся, чорт забирай, це волосся якоїсь пакистанської бідачки, якій треба були гроші, шоб прогодувати своїх дітлахів, — сказала Ніна, потягнувши за пасмо, яке миттєво опинилося в її руці. — ОЙ, БЛІН!