У Ґленард Оак вчилися всі; наче будівники вавилонської вежі — усіх мислимих кольорів і класів, вони розмовляли своїми мовами і посилали своїми ротами, немовби кадилами, обіцяний тютюновий дим своїм різноликим богам (звіт Брент Скул за 1990 рік: 67 різних віросповідувань, 123 різні мови).
Laborare est Orare:
Ідіоти — над озерцем, досліджують секс у жаб.
Порядні дівчатка — у музичному класі, виводять французьке рондо, розмовляють ламаною латиною, сидять на грейпфрутових дієтах і придушують лесбійські інстинкти.
Хлопчики-товстунчики — у роздягальнях, дрочать.
Нервові дівчата — біля мовного кабінету, читають кримінальну хроніку в подробицях.
Індійські дітлахи — на футбольному полі, грають у крикет тенісними ракетками.
Айрі Джонс — на порозі, виглядає Міллата Ікбола.
Скотт Бріз і Ліза Рейнбов — у туалеті, трахаються.
Джошуа Чалфен, Гоблін, Мудрець і Гном — за природничим кабінетом, грають у «Гоблінів і Горгон».
І всі, всі смалять цигарки, цигарки, цигарки, тяжко працюють, випрошуючи цигарки, запалюючи їх, вдихаючи їхній дим, підбираючи бички і трусячи з них рештки тютюну для нової цигарки, насолоджуючись силою цигарки об’єднувати людей із різних культур і віросповідань, а загалом — просто смалячи їх — поділіться цигаркою, дайте нам цигарку, — пахкаючи ними, як маленькі димарі, аж поки дим не ставав таким густим, що ті, хто бачив дим із димаря робітного будинку 1886 року, не відчули б різниці.
А через димову завісу Айрі виглядала Міллата. Вона зазирнула на майданчик для баскетболу, на курильний майданчик, до музичного класу, в кав’ярню, в туалети — як у чоловічий, так і в жіночий, і навіть на кладовище за шкільним парканом. Вона мусила його попередити. Готувався рейд на неповнолітніх курців тютюну і трави, спільний захід школи і місцевої поліції. Грізний гуркіт землетрусу, що насувався, долинув від Арчі, Ангела Апокаліпсису. Вона підслухала, як він говорив по телефону з кимось із батьківсько-учительського комітету; тепер на Айрі лежав тягар ще важчий, ніж лежить на сейсмологу, тягар, який носять пророки, бо вона знала день і час трусу (сьогодні, о другій тридцять), знала його силу (можливо, виганятимуть зі школи) і вона знала, хто, ймовірно, поляже жертвою цього трусу. Стискаючи тремтячі щелепи, пітніючи через три дюйми афроволосся, вона летіла майданчиками, вигукуючи його ім’я, розпитуючи зустрічних, заглядаючи у ймовірні закутки, але його не було ні серед замурзаних кокні, ні серед порядних дівчаток, ні в індійській компанії, ні між чорними. Врешті вона попленталася за природничий кабінет, розташований у частині, яка колись була робітним будинком, а тепер слугувала заслінкою для дітлахів, бо за її східною стіною було якихось тридцять цінних ярдів трави, не помітних із жодного ракурсу. Був гарний, ясний осінній день, і за східною стіною яблуку ніде було впасти; Айрі довелося протиснутися між учасників чемпіонату з мацання одне одного, переступити «Гоблінів і Горгон» Джошуа Чалфена («Ей, дивись під ноги! Не роздуши Печеру Мертвих!»), аж поки вона змогла прослизнути між тісними рядами курців і дістатися Міллата, як завжди, в епіцентрі всього, із конічної форми косячком у роті, він слухав високого пацана із солідною бородою.