— Я вже вийшов із системи англійської освіти. Але моя освіта на цьому не закінчилася. Якщо дозволиш процитувати тобі Табрізі, гадіт номер 220: «Той, хто шукає знання, служить Господу, і коли той його покличе…»
— Мілл, — прошепотіла Айрі, оминаючи медвяний потік Гіфанової мови. — Мілл.
— Та бляха. Шо? Сорі, Гіфан, старий, хвилинку.
Айрі смачно затягнулася косячком і здала новину. Міллат зітхнув:
— Айрі, вони заходять з одного боку, а ми виходимо з іншого. Нічо такого не відбувається. Це нормальна справа. Всьо? А тепер іди собі пограйся із дітками. Тут серйозні справи.
— Приємно було познайомитися, Айрі, — сказав Гіфан, простягаючи руку і оглядаючи її з ніг до голови. — Якщо можна так сказати, це незвично — бачити жінку, що вдягається скромно і стрижеться коротко. ХВІ вважає, що ланка не повинна підкорятися вимогам західної сексуальності.
— Е-е, ага. Дякую.
Переповнена жалю до себе, майже скам’яніла, Айрі верталася назад крізь завісу диму і знову вступила в «Гоблінів і Горгон» Джошуа.
— Ей, ми тут граємося!
Айрі розвернулася, повна обурення:
— Ну і?
Друзі Джошуа — товстун, плямистий і хлопчик із ненормально великою головою — подалися з переляку назад. Але Джошуа не відступив. У шкільному оркестрі він грав на гобої та сидів одразу за Айриною другою скрипкою, тож він регулярно спостерігав її дивне волосся і широку спину і вважав, що на цьому фронті йому, можливо, й не загрожує поразка. Вона була розумною, і не те щоб зовсім не симпатичною, і було в ній щось таке, що нагадувало дітлахів з його компанії, навіть незважаючи на хлопця, з яким вона ходила. Індійця. Вона обвивалася навколо нього, але вона була не з тих, що він. Джошуа Чалфен підозрював, що вона одна з його породи. Щось таке у ній було, і він відчував, що зможе витягнути те щось назовні. Вона була емігранткою із країни товстих, некрасивих і непоборно розумних. Вона перейшла гори Калдора, перепливла річку Левіатракс і подолала ущелину Дюїльвен у своєму божевільному пориві втекти від своїх земляків до іншої країни.
— Я просто сказав. Ти зараз наступиш на землі Голтон. Хочеш з нами погратися?
— Ні, не хочу я гратися з тобою, ти, бичачий член. Я тебе навіть не знаю.
— Джошуа Чалфен. Я був у початковій Манор. І ми слухали англійську разом. І ще ми разом граємо в оркестрі.
— Ні, ми разом — ні. Я граю в оркестрі. Ти граєш в оркестрі. І це зовсім не означає, що ми там граємо разом.
Гоблін, Мудрець і Гном, які оцінили гру словами, загиготіли. Але обрáзи не чіплялися до Джошуа. Джошуа, наче Сірано де Бержерак, звик до образ. Обрáзи сипалися на нього з усіх боків («любовні» обрáзи: Чалфен-Товстунчик, Шикарний Джош, Джош-єврейчик-навпаки, і зовсім не любовні: Виплодок гіпі, Кучерявий Смоктун, Гавноїд), усе його тяжке дитинство на нього сипалися обрáзи, і нічого йому від того не сталося, хіба що він став ще більш манірним. Обрáзи були бруківкою на його дорозі, вони просто означали інтелектуальну неповноцінність того, хто кинув їх. Вій продовжував, не звертаючи уваги.
— Мені подобається твоя нова зачіска.
— Ти що — знущаєшся?
— Ні, мені подобається, коли дівчата носять коротке волосся. Це виглядає андрогінно, і мені подобається. Серйозно.
— А яка тобі з того нахрін проблема?
Джошуа стенув плечима:
— Та нічого. Навіть поверхове знайомство з Фройдовою теорію покаже, що це в тебе проблема. Звідки вся твоя агресивність? Я думаю, ти куриш, щоб заспокоїтися. Можна затягнутися?
Айрі забула, що тримала запалену цигарку.
— А, так, справді. Невже ми куримо?
— Покурюю.
Гном, Мудрець і Гоблін хрюкнули.
— Та без проблем, — зітхнула Айрі й простягнула йому цигарку. — Роби, що хочеш.
— Айрі!
Це був Міллат. Він забув забрати в Айрі свій косячок і тепер наздогнав її, щоб повернути його. Айрі, яка от-от передала б косячок Джошуа, розвернулася з півруху і побачила Міллата, що наближався до неї, аж земля двигтіла, а залізну гоблінську армію Джошуа як кіт злизав.
— Що?.. — сказав Міллат.
Це був рейд. Прислухавшись до поради колишнього військового Арчібальда Джонса, який знався на засідках, вони вирішили зайти з обох боків (чого ніколи раніше не робили), їхня стократ більша сила використала елемент несподіванки і не подала жодного знаку про своє наближення; вони затиснули малих засранців у кліщі і не дали їм жодного шансу втекти, впіймавши таких, як Міллат Ікбол, Айрі Джонс та Джошуа Чалфен у самому процесі куріння маріхуани.
Директор Ґленард Оак перебував у стані постійної імплозії. Лінія його волосся нагадувала приплив-відплив, очі глибоко запали, губи втягнуті до рота, у нього не було тіла, точніше, було щось манюсіньке, загорнуте в маленьку, покручену упаковку, заклеєну парою схрещених ручок і схрещених ніжок. Наче всупереч його особистому, внутрішньому колапсу, перед столом стояло широке коло крісел, створене для того, щоб, як він сподівався, кожен міг вільно говорити і бачити один одного, щоб кожен міг висловити свою думку і бути почутим, так щоб працювати разом над вирішенням питань, а не просто карати проступки. Декому з батьків не подобалася така сльозлива м’якосердість директора. Якщо ви запитаєте Тіну, його секретарку (тільки ж не подумайте, що хто-небудь її щось питає, та ні, хіба щось на кшталт: Ну?), з цього завжди були потоки сліз.