Ці обійми, відверті, наскільки відвертими можуть бути обійми, були публічними, очевидно, — для Міллата, щоб той оцінив. Джойс не спускала з нього своїх молочно-голубих очей.
— Це те, що тобі треба, Айрі, — прошепотіла їй Джойс по-родинному, наче вони зналися вже п’ять років, а не п’ять хвилин. — Такий чоловік, як Маркус, надовго. Усі ці юнаки-зальотники класні, щоб розважитися, але які з них потім батьки?
Джошуа почервонів:
— Джойс, вона щойно прийшла до нас! Дай їй попити чаю!
Джойс набула здивованого вигляду:
— Я ж не спантеличила тебе, правда? Пробач Мамі Чалфен, у мене, що в голові, те й на язиці.
Але Айрі спантеличеною не була; вона була захопленою, просто закоханою за ці п’ять хвилин. Ніхто в домі Джонсів не жартував про Дарвіна і не казав «у мене, що в голові, те й на язиці», не пропонував чай на вибір і не дозволяв розмовам вільно циркулювати як між дорослими, так і між дітьми, ніби комунікаційні шляхи між цими двома племенами ніколи не були перервані, заблоковані історією, а були вільними.
— Ну, — завважила Джойс, коли Маркус її відпустив і вона могла вмоститися за круглим столом, запрошуючи їх зробити те саме. — Ви виглядаєте дуже екзотично. Звідки ви, якщо можу таке спитати?
— З Віллесдена, — відповіли Айрі та Міллат хором.
— Так, так, звісно, але?
— О, — відповів Міллат, застосовуючи те, що він називав бад-бад-дінь-дінь-акцентом. — Ви маєте на увазі, звідки я за походженням?
Джойс розгубилася:
— Так, за походженням.
— Вайтчепел, — сказав Міллат, витягуючи цигарку. — Там, де Роял Лондон Госпітал і 207-й автобус.
Усі Чалфени, які товклися по кухні, — Маркус, Джошуа, Бенджамен, Джек — вибухнули сміхом. Джойс покірно зробила те саме.
— Та заспокойтеся ви, — підозріло сказав Міллат. — Це не було так уже смішно.
Але Чалфени не заспокоїлися. Вони рідко жартували, хіба що жарти були криві або стосувалися чисел: що сказав нуль вісімці? Гарний у тебе пасочок.
— Ти збираєшся це курити? — спитала раптом Джойс з ноткою паніки в голосі, коли регіт стих. — Тут? Однак ми не любимо запаху. Ми любимо запах лише німецького тютюну. І якщо вже ми палимо його, то в Маркусовій кімнаті, бо інакше це не подобається Оскарові, так, Оскаре?
— Не так, — відповів Оскар, найменший, схожий на рожевощокого янгола хлопчик, який збирав свій замок «Лего», — мені все одно.
— Це засмучує Оскара, — повторила Джойс театральним шепотом. — Він не терпить цього.
— Тоді… я… вийду… з цим… у… садок, — повільно проказав Міллат голосом, яким говорять до ненормальних або іноземців. — Повернусь… за… хвилину.
Щойно Міллат відійшов так далеко, що вже не міг чути, а Маркус повернувся з чаєм, роки впали з Джойс, як стара шкіра, і вона перегнулася через стіл, як школярка:
— Господи, він розкішний, правда? Як Омар Шаріф тридцять років тому. Кумедний римський ніс. А ви з ним?..
— Та лиши ти дівчину, Джойс, — докірливо кинув Маркус. — Так уже вона тобі все розповість, правда?
— Ні, — відповіла Айрі, подумавши, що цим людям вона б розповіла все. — Ми не пара.
— Ага. Напевне, його батьки вже щось влаштували для нього? Директор казав мені, що він мусульманський хлопчик. Думаю, йому пощастило, що він не дівчинка, правда? Це просто неймовірно, що вони роблять з дівчатками. Пам’ятаєш ту статтю в «Таймс», Маркусе?
Маркус якраз шукав у холодильнику холодну миску вчорашньої картоплі.
— Гммм. Неймовірно.
— Але знаєш, з того, що я вже побачила, — він не схожий на мусульманських дітей. Маю на увазі, звісно, власний досвід, я бувала у багатьох школах із моєю ботанікою і працювала з дуже різними дітьми. Вони переважно такі тихі, знаєш, жахливо несміливі — а він такий… пристрасний! Але такі, як він, вибирають собі високих білявок, ні? Я маю на увазі, так зазвичай буває, якщо вони такі вродливі. Я знаю, як то бути на твоєму місці… У твоєму віці я теж закохувалася в серцеїдів, але з часом мудрієш, правда. Небезпека не така вже сексуальна насправді, повір мені. Тобі буде набагато краще із кимось таким, як Джошуа.
— Ма!
— Він про тебе говорить, не замовкаючи, цілий тиждень.
— Ма!
Джойс відповіла на цей докір із посмішкою:
— Що ж, можливо, я надто відверта з молоддю. Не знаю… в мій час треба було бути дуже цілеспрямованою, насправді треба було, якщо ти хотіла впіймати доброго чоловіка. В університеті двісті дівчат і дві тисячі чоловіків! Вони просто билися за дівчат, але якщо ти мала клепку, то вміла вибирати.