— Ваш директор знає, як я ненавиджу, коли потенціал пускають на вітер, і тому він спрямував вас до нас.
— І ще тому, що він знає, що Чалфени розумніші за нього в чотириста разів! — додав Джек, перекидаючись через голову. Він був ще малий і тому не вмів висловлювати гордість за свою сім’ю у більш соціально прийнятний спосіб. — Навіть Оскар!
— Нє, Оскар нє, — заперечив Оскар, копаючи легогараж, який щойно збудував. — Я найдурніший на світі.
— Оскар має IQ 178, — прошепотіла Джойс. — Це якось лякає, навіть якщо ти його мама.
— Вау, — здивувалася Айрі, повертаючись разом з усіма, щоб оцінити Оскара, який саме намагався заковтнути голову пластмасової жирафи. — Оце так.
— Так, так, але у нього було все, культивування — ось що робить дітей такими, правда? Я справді в це вірю. Нам поталанило, і ми могли дати йому все, з таким татусем, як Маркус, — це якби він мав яскраве сонячне світло двадцять чотири години на добу, правда, мій коханий? Йому так поталанило. Їм усім поталанило. Ти можеш подумати, що це трохи дивно, але це завжди було моєю метою — одружитися з чоловіком, розумнішим за мене. — Джойс вперлася руками в стегна і дала Айрі можливість подумати над цією дивною заявою. — Ні, я всерйоз. Я — переконана феміністка, хай скаже Маркус.
— Вона — переконана феміністка, — долинув голос Маркуса десь із нижньої полиці холодильника.
— Навряд чи ви тепер зрозумієте це — ваше покоління має інші уявлення про життя, — але я знала, що це буде свобода. І я знала, що він — той чоловік, який має стати батьком моїх дітей. Тепер це для вас звучить дивно, правда? Ви вже мені даруйте, що так вас вантажу. Але якщо ви тут збираєтеся бувати щотижня, то краще вам одразу отримати дозу чалфенізму.
Всі Чалфени, які це чули, посміхнулися і ствердно закивали.
Джойс витримала паузу і подивилася на Айрі та Міллата так, як дивилася на свій живокіст «гартер найт». Вона вміла з першого погляду розрізнити хворобу, а тут не все було нормально. Тут був прихований біль у першому випадку (айрінус негрессіум маркусіліа), мабуть, відсутність фігури батька, невикористаний інтелект, низька самооцінка; у другому ж (міллатуреа брендолідіа джойсолатус) було глибоке розчарування, жахлива втрата, відкрита рана. Діра, що потребувала чогось більшого за освіту чи гроші. Бо потребувала любові. Джойс так сильно захотілося торкнутися хворого місця своїми чалфенівськими зцілюючими руками, загоїти рану, зашити шкіру.
— Можна запитати? А твій батько? Чим він?..
(Джойс цікавило, чим займалися батьки, що вони такого робили. Коли їй траплявся мутований пагін, вона намагалася зрозуміти, де відбулися зміни. Хибна здогадка. Справа була не в батьках. Навіть не в цілому поколінні. Зміни сталися в цілому столітті. Не пагін, але кущ.)
— Подавач каррі, — відповів Міллат. — Хлопчик на побігеньках. Офіціант.
— Паперо… — почала Айрі. — Ну, загортає… і ще робить такі ніби дірки… таке, як реклама поштою, але не те, щоб зовсім реклама, прийнамні там не йдеться про ідеї… ну, загортає, — вона запнулася. — Важко пояснити.
— О, звісно. Звісно, звісно. Коли бракує чоловічої моделі, розумієш… тоді справи дійсно починають йти криво, з мого досвіду. Нещодавно я написала статтю у «Вумен’с ере». Я описала там школу, де працювала, в якій дала всім дітям вазонки з «Зайнятою Ліззі» і сказала, щоб вони тиждень доглядали за ними, як тато і мама доглядають за своєю дитиною. Кожен учень вибрав, котрого з батьків він гратиме. Цей милий ямайський хлопчик, Вінстон, обрав свого тата. Наступного тижня його мама зателефонувала мені і запитала, чому я сказала Вінстону поливати рослинку колою і ставити її перед телевізором. Це просто жахливо, правда? Але я думаю, більшість батьків просто недооцінюють своїх дітей. Частково — справа в культурі, чи не так? Це мене так дратує. Єдина програма, яку я дозволяю дивитися Оскару, — це півгодини «Ньюзраунд». І це більш ніж достатньо.
— Пощастило ж Оскару, — сказав Міллат.
— Як би там не було, я дуже втішена з того, що ви тут, бо Чалфени, я маю на увазі — ну, це може звучати дещо дивно, але я справді хотіла переконати вашого директора, що це найкраще рішення, і тепер, оскільки ви тут і я більш ніж певна, що… бо Чалфени…
— Знають, як проявити в людях правильні штуки, — закінчив Джошуа. — Вони таке зробили зі мною.
— Так, — підтвердила Джойс, уся аж сяючи від гордості. — Точно.
Джошуа відштовхнув свій стільчик від стола і встав.
— Ну, час би нам уже піти вниз вчитися. Маркусе, можеш потім до нас заглянути і допомогти з біологією? Я справді нічого не тямлю в цих штуках з репродукцією, не можу я перевести дані в байти.