Частково з цієї причини Айрі не згадувала Чалфенів при своїх батьках. Вона, звісно, не збиралася одружуватися з Чалфенами… але інстинкт був той самий. Вона відчувала неясну п’ятнадцятилітню пристрасть до них, що змушувала її хвилюватися, а втім, насправді самого свого об’єкта мало стосувалася. Вона просто хотіла, гм, злитися з ними. Вона прагнула їхньої англійськості. Їхньої чалфенськості. Їхньої чистоти. Вона навіть не здогадувалася, що Чалфени були, як багато хто, теж емігранти (в третьому поколінні, через посередництво Німеччини та Польщі, вроджені Чалфеновські) або що вони потребували її так само, як і вона їх. Для Айрі Чалфени були більше англійцями, ніж самі англійці. Переступивши поріг чалфенівського дому, Айрі відчула заборонене хвилювання, як єврей, що надкушує ковбаску, чи араб, який простягає руку за бігмаком. Вона перетинала кордони, проникала в Англію; це давало неймовірне відчуття бунту, наче вона вбралася в чужу уніформу або натягла чужу шкіру.
Вона сказала лише, що по вівторках має волейбол і більше нічого не додала.
У домі Чалфенів жваво текла розмова. Айрі здавалося, тут ніхто не ховав свої почуття в коробку для інструментів і ніхто не пестив тихцем вицвілі фотографії, думаючи про те, а що було б, якби життя склалося інакше. У Чалфенів сенсом життя було спілкування.
— Привіт, Айрі! Заходь, заходь, Джошуа на кухні з Джойс, а ти гарно виглядаєш. Міллат не прийшов з тобою?
— Він прийде пізніше. У нього побачення.
— А, так. Ну, якщо на екзамені йому трапиться питання про оральне спілкування, він складе блискуче. Джойс! Айрі прийшла! Як твоє навчання? Скільки то вже? Уже чотири місяці? Видно вже вплив чалфенівського генія?
— Ага, не зле, не зле. Ніколи я не думала, що маю наукову жилку… але, здається, вона спрацювала. Але я не знаю. Інколи в мене мізки болять.
— Це просто права півкуля твоїх мізків прокидається після довгої сплячки і починає знову мізкувати. А насправді я вражений; я казав тобі, що можна із нещасного гуманітарія швидко і якісно зробити студента-науковця — ага, і що в мене вже є фотографії Миші Майбутнього. Нагадай мені потім, ти ж хотіла їх побачити, ні? Джойс, прийшла велика чорна богиня!
— Маркусе, та заспокойтеся, старий… Привіт, Джойс. Привіт, Джоше. Ей, Джеку. Оооо, привіт, Оскаре, ти, кусючка.
— Привіт, Айрі! Ходи сюди і поцілуй мене. Оскаре, дивись, Айрі прийшла! О, ти ж глянь на його писочок… він хоче запитати, а де Міллат? Правда, Оскаре?
— Нє. Неправда.
— Та ні, люба, він таки хоче… глянь на його писочок… він так засмучується, коли Міллат не приходить. Скажи Айрі, як звати твою нову мавпочку, Оскаре, ту, що тобі подарував татко.
— Не знаю. Мені не цікаво, як її звати.
— Оскар страшенно засмучується, коли не приходить Міллат.
— Він скоро прийде. Він на побаченні.
— А коли він не на побаченні?! Усе йому ці грудасті дівки! Ми можемо його приревнувати, правда, Оскаре? Він проводить з ними більше часу, ніж з нами. Але без жартів. Я думаю, тобі від цього нелегко.
— Але всі люблять Міллата, правда, Оскаре! Це ж важко — не любити його, правда, Оскаре? Ми його теж любімо, правда, Оскаре?
— Я його терпіти не можу.
— Ой, Оскаре, не кажи дурниць.
— А давайте не будемо про Міллата, будь ласка.
— Добре, Джошуа, окей. Чуєш, як він ревнує? Я намагалася пояснити йому, що Міллат потребує трохи більше уваги, розумієш. Він походить із дуже складного середовища. Це так, як я приділяю більше уваги своїм піонам, ніж ромашкам, ромашки будуть рости де завгодно… знаєш, ти інколи дуже егоїстичний, Джоші.
— Окей, мам, окей. Як щодо вечері — до уроків чи після?
— До, я думаю, так, Джойс? Мені треба буде попрацювати над Мишею Майбутнього цілу ніч.
— Миша Майбутнього!
— Шша, Оскаре, я слухаю татка.
— Я завтра читаю доповідь, тож краще повечеряти наперед. Якщо ти не проти, Айрі, я знаю, як ти любиш попоїсти.
— Без проблем.
— Маркусе, не кажи таких речей, любий, ти ж знаєш, як Айрі переживає з приводу своєї ваги.
— Та ні, я насправді не…
— Переживає? За свою вагу? Але велика дівчина — це гарно, правда? Мені подобаються великі дівчата.
— Вечір всім. Там двері навстіж, ну то я зайшов. Колись хтось так зайде сюди і перестріляє вас всіх нахрін.
— Міллате! Оскаре, глянь, Міллат прийшов! Оскаре, ти дуже радий бачити Міллата, правда, любий?
Оскар зморщив носа, вдав, наче він блює, і запустив свого дерев’яного молотка Міллату по колінах.
— Оскар так тішиться, коли тебе бачить. Що ж ти саме на вечерю. Курча із цвітною капустою і сиром. Сідай. Джоше, можеш повісити кудись Міллатову курточку? Отже. Як справи?