Клара почула, як Алсана люто хряпнула долонькою по поручню:
— Ти їх бачила? Бо я їх не бачила, однак вони дозволяють собі давати моєму синові гроші та притулок, так ніби він їх не мав, — і наговорюють на мене, це точно. Тільки Аллах знає, що він там їм говорить про мене! Хто вони такі? Я про них нічогісінько не знаю! Міллат стирчить там весь час, а я не бачу зовсім, щоб його оцінки ставали кращими, і курить він, як чоботар, і спить з дівками. Я пробувала говорити Самаду, але він собі на своїй хвилі — просто не слухає. Тільки репетує на Міллата, а до мене навіть не говорить. Ми намагаємося дістати гроші, щоб повернути Маджіда і послати його до хорошої школи. Я зі шкіри пнуся, щоб ця сім’я трималася купи, а ці Чаффінси її роздирають на шматки.
Клара закусила губу і мовчки кивнула.
— Ти ше там, жінко?
— Так, — сказала Клара. — Так. Бачиш, Айрі, ну… вона просто обожнює їх. Мене це спочатку засмучувало, але потім я подумала, що я просто накручую себе. Арчі каже, що я себе накручую.
— Якщо ти цій ватній голові скажеш, що на місяці немає гравітації, він подумає, що ти верзеш дурниці. Ми без його думки обходимося вже п’ятнадцять років, обійдемося і зараз. Кларо, — схвильовано продовжувала Алсана, і її важке дихання почулося в самій слухавці, її голос звучав утомлено. — Ми завжди приходили на допомогу одна одній… Ти мені зараз потрібна.
— Так… Просто я думаю…
— Прошу тебе. Не думай. Я взяла квитки в кіно, старе і французьке, таке, яке тобі подобається — о другій тридцять сьогодні. Зустрінемося біля кінотеатру «Трісайкл». Племінниця-соромітниця теж прийде. Поп’ємо чаю. Поговоримо.
Йшов «А Bout de Souffle». 16 мм, чорно-білий. Старі «форди» і бульвари. Манжети і носові хустинки. Поцілунки і цигарки. Клара обожнювала такі фільми (Красень Бельмондо! Красунчик Себерг! Розкішний Париж!), Ніна вважала, що вони надто французькі, а Алсана взагалі не розуміла, ну що в цих дідьчих фільмах такого:
— Двоє молодих людей носяться Парижем і мелють якусь дурню, стріляють поліцаїв, крадуть машини, і ще у цих фільмах ніколи не носять ліфчиків. Якщо це європейське кіно, то я вибираю Голлівуд. Добре, жінки, нумо до справ.
Ніна сходила по чай і бряцнула чашки на стіл.
— Ну, що за конспірація з приводу цих Чаффінсів? Наче Гічкок якийсь.
Алсана коротко описала справи.
Ніна полізла в сумочку по свої «Консули», припалила одну цигарку і видихнула ментоловий димок.
— Тіточко, вони виглядають на абсолютно симпатичну сім’ю із середнього класу, яка просто допомагає Міллату з його уроками. І заради цього ти вискубнула мене з роботи? На трагічний детектив це не тягне, чи не так?
— Ні, — обережно заперечила Клара, — звичайно ні, але про що говорить твоя тітка, — то це про те, що Міллат і Айрі проводять там стільки часу, що ми б хотіли знати більше про цю сім’ю. Це природно, чи не так?
Алсана заперечила.
— Я говорю не про це. Я говорю про те, що ці люди забирають у мене сина! Зубаті птахи! Вони його вкінець обангліять! Вони навмисне відбивають його від рідної культури, сім’ї, релігії…
— А відколи тобі свербить у задниці за релігію?
— Ти, племіннице-соромітнице, ти не знаєш, як мені серце кров’ю стікає за мого хлопчика, ти про це нічого не знаєш!..
— Добре, якщо я нічого ні про що не знаю, якого хріна ти мене сюди покликала? У мене нахрін купа справ, сама знаєш, — Ніна взялася за сумочку і вдала, що встає. — Вибач нас, Кларо. Я не знаю, чому воно завжди так виходить. Побачимось…
— Сядь, — засичала Алсана, схопивши її за руку. — Сядь, все окей, записано, Міс Лесбійська Розумаха. Слухай, ти нам треба, окей? Сядь, вибач, вибач. Окей? Так краще.
— Добре, — сказала Ніна, злісно гасячи недопалок об серветку. — Але я буду говорити, що я думаю, так що стули пащеку, коли говорю я. Окей? Окей. Так. Ти кажеш, що Айрі тепер у перших рядах у школі, і якщо з Міллатом так не сталося, то це не дивина, він взагалі не знає, що таке працювати. Принаймні хоч хтось намагається йому допомогти. А якщо він бачиться із цими людьми надто часто, то це, очевидно, його вибір, а не їхній. У твоєму домі зараз не Райський Сад, правда? Він втікає від себе самого і шукає щось таке далеке від Ікболів, наскільки це лише можливо.
— Та вже! Вони живуть через дві вулиці! — тріумфально вигукнула Алсана.
— Ні, тіточко, концептуально далеко від вас. Бути Ікболом час від часу дещо задушливо, знаєш? І він використовує цю іншу сім’ю як прихисток. Вони, мабуть, добре впливають абощо.