— Ммм. Але є ше стара мамина кімната? Може, я би спала там?
Гортенз взяла на своє плече півваги Айрі й майже винесла її у вітальню.
— Нє, так не мож. Там дехто вже є, — сказала вона загадково. — Не можу пуяснити, поки не встане сонце. «Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться». Це Матфій, 10:26.
У цій підвальній квартирі можна було так-сяк перебувати хіба що осіннього ранку. Між шостою і сьомою годинами, коли сонце було ще низько, світло потрапляло у вікно вітальні і заливало її жовтими плямами по всій довжині (сім футів на три), надаючи помідорам здорового вигляду. Можна було навіть подумати о шостій ранку, що ви в континентальному котеджику або принаймні на першому поверсі будинку в Торквей, але не в підвальній квартирці в Ламбеті. Світло було таким яскравим, що неможливо було розгледіти залізницю, де закінчувалася смуга трави, ані заклопотаних буденних ніг на рівні вікна, які через ґрати запорошували скло пилюкою. О шостій ранку було лише біле світло і хитрі тіні. Тримаючи в обіймах чашку вранішнього чаю і скоса поглядаючи на траву за вікном, Айрі уявляла виноградники; їй бачилися флорентійські пейзажі замість сірого безладу ламбетських дахів; м’язистий красень-італієць зривав налиті ягоди і топтав їх ногами. А потім весь пейзаж, пронизаний сонячними променями, раптом зник під ненажерливою хмарою. Залишилася лише купка півзруйнованих едвардіанських будинків. Залізниця, названа на честь необережної дитини. Довга, тонка смуга, відведена під засів, на якій майже нічого не могло вирости. І вицвілий кривоногий рудий чоловік із жахливою поставою і брудними черевиками, що топтався в перегної, намагаючись відшкрябати гнилу томатну шкірку з підошви свого взуття.
— То містер Топпс, — сказала Гортенз, швидко заходячи в кухню в темно-малиновій сукні, без макіяжу і манікюру, зате із капелюшком і з мастиковими квітами, щоби прикрасити його, в руках. — Він так багато дупоміг мені, відколи помер Даркус. Він пум’якшує мої хвилювання і заспукоює душу.
Вона помахала йому, і він випрямився і помахав у відповідь. Айрі дивилася, як він підняв із землі два кульки помідорів і попрямував своєю дивною голуб’ячою ходою в садок, де був чорний вхід.
— І він єдиний, хто тут хоч шось виростив. Такий урожай туматів, який не часто пубачиш! Айрі Амброзія, перестань витріщатися і ходи сюди, защіпни цю сукню. Рухом, поки твої баньки з орбіт не пувилазили.
— Він що — тут живе? — здивовано прошепотіла Айрі, з усіх сил намагаючись з’єднати два крила сукні Гортенз на її широченній спині. — Що — тут з тобою?
— Не так, як ти оце пудумала, — буркнула Гортенз. — Він просто велика поміч мені в муїй старості. Він був зо мною всі ці шість років, благослови його, Господь, і прийми його душу. Тепер подай-но мені шпильку.
Айрі простягнула їй довгу шпильку для капелюшків, що лежала в мисочці з маслом. Гортенз причепила пластикові гвоздики до капелюшка і люто проколола фетр, потім витягнула шпильку знов нагору, лишивши на видноті два дюйми сріблястого металу, від чого капелюшок став схожий на німецьку гостроверху каску.
— Ну, не дивись на мене так. Це дуже вигідна співпраця. Кубіті путрібен хлоп у хаті, бо треба давати раду. Містер Топпс і я — ми старі вояки в Господній армії. В якийсь момент він навернувся до Свідків, і його зростання відтоді швидке і впевнене. Я п’ятдесят років чекала на якусь іншу роботу в Залі Царства, окрім як прибирання, — сумно сказала Гортенз, — але вони не хочуть пускати кубіт до серйозних церковних справ. Та містер Топпс має багато серйозних справ, і деколи він дозволяє йому пумагати. Він дуже добрий чоловік. Але його сім’я просто гидотна, — прошепотіла вона довірливо. — Тато просто жахливий — гравець і сутенер… Тож за якийсь час я запросила його жити в мене, бо кімната була пуста і Даркуса вже не було. Він культурний хлоп. Але ніколи не мав жінки. Він одружився із церквою, ага, отак! І він називає мене місіс Бовден усі ці шість років, жодного разу ніяк інакше, — Гортенз зітхнула легенько, як ніколи. — Він не знає, що значить бути безчесним. Єдина річ, чого він хоче, — так це стати одним із Вибраних. Я його просто убожнюю. Він так вдосконалився. Він так ладно гуворить зараз, знаєш! І він так гарно грає на трубі й сушить родзинки. Як твоя гарячка?
— Так собі… Ще трошки, і вже минеться.
Гортенз граціозно подріботіла в коридор, щоб відчинити двері Раяну.
— Але, ба… чому він живе…
— Ну, мусиш нині зранку добре наїстися — годуй гарячку, тримай гулодним холод. Тоті тумати зара підсмажимо з пореєм і вчорашньою рибою. Я підсмажу їх, а потім закинемо в мікрохвильовку.