— Я думала — кажуть, тримай голодною гаря…
— Ранок, містер Топпс.
— Доброго ронку, міссус Бовден, — сказав містер Топпс, знімаючи захисну кошулю, під якою виявився дешевий синій костюмчик з мікроскопічним золотим хрестиком на відвороті. — Я вірю вом, що все уже готове. Ми моємо бути в Золі рівно о сьомій.
Як на цей час, Раян ще не зауважив Айрі. Він, зігнувшись, з усією своєю увагою вичищав черевики від болота. І робив це неймовірно повільно, точно так, як говорив, і його півпрозорі повіки тремтіли, наче він упав у кому. Звідти, де вона стояла, Айрі було погано його видно: руда гривка, зігнуте коліно і відворот сорочки на одному рукаві.
Але голос — голос сам творив повну картину: виправлений кокні, голос, над яким довго-тяжко працювали і в якому, як наслідок, були відсутні одні приголосні і додані інші — якраз там, де вони й не мали бути, і все це йшло через ніс, майже не задіюючи рота.
— Горний ронок, місіс Бе, горний ронок. Требо подякувоти Богу.
Гортенз видимо нервувалася, що він зараз підніме голову, зауважить дівчинку біля плити. Вона то приманювала Айрі вийти, то заганяла її назад, не впевнена, що вони мають зустрітися взагалі.
— А так-так, містере Топпс, так і є, я вже тутова, як хлопці-розбишаки. Я трохи мала клопоту з капелюшком, але врешті знайшла шпильку, і…
— Але Гусподь не дбоє про мізерну плоуть, чи не ток, місіс Бе? — сказав Раян, повільно і добросовісно розтягуючи кожне слово, все ще навпочіпках знімаючи лівий черевик. — Єгоуві потрібно воша душа.
— О, та, та, так і є, свята правда, — занепокоєно сказала Гортенз, мнучи свої пластикові квіти в руках. — Але, в той же час, єсно, що паня-свідок Єгови не має виглядати в Божому домі, як нечупара.
Раян спохмурнів:
— Моуя думко тока, що ви не поувинні інтерпретоувоти Писоння соума, місіс Боувден. Но моуйбутнє, ви моєте обгоуворювоти його зі мною і моуїми коулегами. Зоупитойте нос: гоурне вброуння — це зодумка Гоусподня? І я то мої коулеги з Вибраних подивимоуся потрібний роузділ і вірш…
Раянова фраза перейшла в загальне бу-бу-бу, як у нього завжди й ставалося. Бу-бу-бу починалося десь у його ніздрях і передавалося слабким, видовженим і безформним кінцівкам, наче останнє тремтіння повішеного.
— Я й сама не знаю, нашо я це роблю, містере Топпс, — сказала Гортенз, хитаючи головою. — Часом я думаю, що мугла би бути з пастирями, знаєте? Незважаючи на те, шо я кубіта… Я чую, як Господь гуворить до мене… Це погана звичка… але дупіру так багато змінилося у нашій церкві, часом тєжко за всім встежити…
Раян підняв оченята з-за товстих скелець. Його обличчя скривилося від болю.
— Нічоуго не змінюється у слоуві Госпоудньому, місіс Бе. Тільки люуди поумильоються. Нойбільше, щоу ви моужете зроубити, ток це моулитися, щоб Бруклінсько Зала поушвидше ном поувідомила остонню дату. Бу-бу-бу…
— А так-так, містере Топпс. Я так і роблю денно і ношно.
Раян плеснув у долоні, слабо імітуючи ентузіазм:
— Туож, чи проувильно я поучув, що но снідонок у нос порей, місіс Бе?
— А так-так, містер Топпс, із туматами, які ви принесли, якщо ваша ласка, то передайте їх кухарю, прошу пана. — Гортенз сподівалася, що так він нарешті зауважить Айрі. — Прошу глянути, то моя онука Айрі Амброзія Джонс. А то містер Раян Топпс. Привітайся, ціп’ятко.
Айрі привіталась, нервово підійшовши і простягнувши йому свою руку. Але від нього не надійшла жодна відповідь, і нерівність тільки збільшилася, коли він нарешті побачив її; в його очах зблиснуло впізнавання, тоді як Айрі не могла розпізнати навіть типу, навіть роду таких облич; його потворність була цілком унікальною — рудіший за усіх рудих, вкритий ластовинням, де тільки можна і не можна, переплетений синіми венами, як кальмар.
— То… то… Кларина дочка, — сказала Гортенз на пробу. — Містер Топпс знав твою маму довший час. Але все добре, містере Топпс, вона буде тепер жити з нами.
— Тільки короткий час, — поспішно виправила Айрі, зауваживши перестрашений вираз обличчя містера Топпса. — Тільки кілька місяців, можливо, зиму, поки я ще вчуся. У мене іспити в червні.
Містер Топпс не поворухнувся. Більше того, в ньому нічого не поворухнулося. Наче порцелянова армія, готова в бій, але не здатна вирушити.
— Донька Клари, — повторила Гортенз зі сльозами в голосі. — Вона мугла би бути вашою.
Айрі навіть не здивувалася на це закінчення, додане пошепки; вона просто додала це в список: Амброзія Бовден народжувала під час землетрусу… капітан Чарлі Дурхам був чортів ідіот… фальшиві зуби у склянці… вона могла би бути вашою…