Коли навесні проклюнулися бруньки, Айрі, як будь-кого невкоріненого, почали відвідувати. Спершу голоси. Перекрикуючи хрипоту старого радіо Гортенз, Джойс Чалфен виступала в «Часі питань садівника»:
Ведучий: Здається, ще одне питання від наших слухачів. Місіс Саллі Вайтейкер з Бурнемута, здається, має запитання до нашої гості. Місіс Вайтейкер?
Місіс Вайтейкер: Дякую, Браяне. Ну, я зовсім початківець у садівництві, і це мій перший мороз, і за два коротких місяці зі справжнього вибуху барв сад перетворився на жалюгідну річ, справді… Друзі порадили невеликі квіти, але крихітні аврікули і манюсінькі стокротки — вони виглядають безглуздо в такому великому саду. Я б хотіла завести щось більш вражаюче, десь такої висоти, як живокіст, але тоді його буде тріпати вітер, та й люди будуть бачити з-за своїх парканів і хитати головами: «Люба, ой люба» (співчутливий смішок зі студії). Тож моє питання до гості студії: як ви підтримуєте вигляд саду в сувору зиму?
Джойс Чалфен: Ну, насамперед я мушу сказати, що ваші сусіди пхають носа, куди не слід. На вашому місці я б порадила їм пильнувати свого горщика (сміх зі студії). Але якщо серйозно, то ця мода на квіти цілий рік є справді нездорова для саду, і для садівника, і особливо для ґрунту, справді… Я вважаю, що зима має бути часом для відпочинку, неяскравих кольорів, знаєте — і коли врешті приходить пізня весна, ваші сусіди в повному шоці! Бум! От де він до місця, цей чудовий порив росту. Я думаю, глибока зима — це справді час для догляду за ґрунтом, перекопування, треба дозволити йому відпочити і запланувати його майбутнє так, щоб справді здивувати довгоносих сусідів. Я завжди розглядала садовий ґрунт як тіло жінки — воно розвивається циклами, і плідне в одні моменти, а в інші неплідне, і це справді абсолютно природно. Але якщо ви таки дуже хочете, тоді Лентернові троянди — helleborus corsicus — дуже добре почуваються на холоді, у завапненому ґрунті, навіть якщо вони в…
Айрі вимкнула Джойс. Це було досить терапевтично — вимкнути Джойс. Не те, щоб цілком особисто. Просто раптом це здалось втомливим і нудним, оця боротьба за нещасну рослинку, вирощену на вапняковому англійському ґрунті. Нащо було перейматися, якщо вона знайшла собі цілком інше місце? (Бо Ямайка постала перед Айрі, як наново відкрита. Наче сам Колумб, відкривши Ямайку, Айрі змусила її існувати.) Цю заліснену і щедру на воду місцевість. Де рослини буяли без жодного догляду і контролю, і молодий білий капітан без жодних умовностей міг зустріти молоду чорну дівчину, і обоє вони були молоді і чисті, без минулого чи обтяжливого майбутнього — місцевість, де речі просто відбувались. Жодних вигадок, жодних міфів і жодної брехні, жодних заплутаних вузлів — ось як Айрі уявляла свою батьківщину. Бо батьківщина — це одне з магічно-фантастичних слів, як одноріг, чи душа, чи нескінченність, які тепер прокралися в мову. І особлива магія батьківщини, її чарівний вплив на Айрі полягав у тому, що це звучало, як початки. Початок початків. Наче перший ранок в Едемі і перший день після апокаліпсису. Чиста сторінка.
Але кожного разу, коли Айрі здавалося, що вона ось уже наближається до початків, до ідеальної чистоти минулого, щось із теперішнього дзвонило у двері Бовденів і втручалося. Четвертий тиждень посту приніс на поріг Джошуа, розлюченого, кілограмів на десять легшого і набагато бруднішого, ніж зазвичай. Не встигла Айрі висловити своє здивування чи шок, як він увірвався в квартирку і хряпнув дверима.