— Я ситий цим лайном! Ситий по самі вуха!
Вібрація від захряснутих дверей збила капітана Дурхама з Айриного підвіконня, і Айрі дбайливо поставила його назад.
— Ага, і мені теж приємно тебе бачити, старий. Чому б тобі не сісти і не вистигнути трохи? Ситий чим?
— Ними. Вони мене замахали. Вони розбазарюються про права і свободи і з’їдають по п’ятдесят курчат кожного сраного тижня! Брехуни!
Айрі не одразу добрала, в чому зв’язок. Вона набила собі косячок, готуючись до довгої історії. На її здивування, Джошуа теж набив косячок, і вони скрутились на підвіконні, видмухуючи дим через ґратки на вулицю.
— Ти знаєш, як живуть курчата на птахофермах?
Айрі не знала. Джошуа пояснив. Закриті на все своє куряче життя в повній курячій темряві, напаковані, як курячі сардини, у своє куряче лайно і напхані найгіршим курячим зерном.
І це, для Джошуа, було ще квіточками порівняно із життям свиней, і корів, і овець.
— Це нахрін злочин. Але спробуй скажи це Маркусу. Спробуй переконай його відмовитися від своєї недільної шинки. Він же ніхріна про це не знає. Ти колись це зауважувала? Він знає купу речей з одного-єдиного питання, але ще є цілий світ навколо, який… О, поки я не забув, візьми листівку.
Айрі ніколи не думала, що настане день, коли Джошуа Чалфен тикне їй в руку листівку. Але от вона була, в її долоні: «М’ясо — це вбивство: факти і домисли, публікація БЖПТ».
— «Боротьба із жорстоким поводженням з тваринами». Це як активісти Грінпісу чи шо. Прочитай — вони не просто дурнуваті гіпі, вони всі із солідним науковим і академічним багажем, і вони працюють з анархістської перспективи. Я відчуваю, що знайшов свою нішу, розумієш? Це справді неймовірна група. Вони реально працюють. Заступник голови — випускник Оксфорду.
— Ааааа. Як там Міллат?
Джошуа відмахнувся від питання:
— Ой, та я не знаю. Ненормальний. Він зовсім з’їжджає з глузду. І Джойс досі улягає всім його забаганкам. Не питай мене. Мене від них нудить. Усе помінялося, — Джош нервово пропустив пальці через своє волосся, що тепер сягало плечей. У Віллесдені таких любовно називали Рибка-Єврей. — Навіть не можу пояснити тобі, наскільки все змінилося. Мені просто… просвітліло.
Айрі кивнула. Вона мала співчуття до просвітлінь. Її сімнадцятий рік був по зав’язку напакований ними. І її не здивувала метаморфоза Джошуа. Чотири місяці в житті шістнадцятилітніх — це час різких поворотів і метання між протилежностями; фанати «Стоунз» стають фанатами «Бітлз», торі перетворюються на ліберальних демократів і назад у торі, вінілові наркомани — в гіпі. Ніколи більше в житті людина не здатна на такі тотальні метаморфози.
— Я знав, ти зрозумієш. Якби я міг поговорити з тобою раніше, але я просто не можу бути в тому домі тепер, коли я тебе нарешті бачу, Міллат вічно переходить нам дорогу. Так приємно тебе бачити.
— Тебе теж. Ти змінився.
Джош недбалим жестом вказав на свій одяг, який був значно менш ідіотським, ніж завжди.
— Мабуть, не можна носити піджак свого папані вічно.
— Мабуть.
Джош плеснув у долоні:
— Ну, я замовив квиток до Гластонбері, я можу вже не повернутися. Я зустрівся з людьми з БЖПТ, і я їду з ними.
— Зараз березень. До літа ти ж не поїдеш.
— Джолі і Кріспін — люди, яких я зустрів, — кажуть, ми можемо виїжджати вже зараз. Трохи пожити в таборі.
— А школа?
— Якщо ти можеш прогулювати, то й я можу прогулювати… це не те, що я її зовсім кидаю. В мене на плечах все ще чалфенівська голова, я повернусь на екзамени і потім знов пошлю все на хрін. Айрі, ти мусиш зустрітися з цими людьми. Вони просто… неймовірні. Він — дадаїст. А вона — анархістка. Справжня. Не така, як Маркус. Я їй розказав про Маркуса і про його грьобану Мишу Майбутнього. Вона думає, що він небезпечна особа. Дуже може бути, що він психопат.
Айрі подумала хвилинку:
— Ну, я б здивувалася.
Не гасячи цигарки, він викинув її у вікно:
— Я відмовляюся від м’яса. Наразі я їм тільки рибу, але цього не достатньо. Все, я нахрін стаю вегетаріанцем.
Айрі стенула плечима, не зовсім розуміючи, що вона має на це відповісти.
— Я маю багато чого сказати про старе гасло, розумієш?
— Старе гасло?
— Випалюй вогонь вогнем. Тільки справді, блін, екстремальною поведінкою можна достукатися до таких, як Маркус. Він навіть не розуміє, що він ні на що не здатний. До нього не можна достукатися раціонально, бо він думає, що раціональність йому належить. Як ти будеш з таким говорити? Ага, і я відмовляюся від шкіряного одягу — і решти продуктів тваринного походження, желатину там і такого іншого.