Хвилиною раніше Міллат тихо повернув ключ у вхідних дверях. Відтоді він стояв у холі й смалив косячок. Це було круто! Це було так, як слухати наживо двох італійських матріархів із ворогуючих кланів. Міллат хрінів від кланів. Він і до ХВІ вступив, бо він любив клани (і вбрання, і зелені метелики), і він любив, коли клани воювали. Марджорі, психоаналітик, вважала, що цей потяг Міллата належати кланові походив від його близнюцтва. Вона також вважала, що релігійне навернення Міллата більш імовірно бралося із потреби тотожності всередині групи, аніж від інтелектуально сформульованої віри у всемогутнього творця. Можливо. Як би там не було, у його розумінні можна аналізувати цю всю херню до самого світання, а все одно нема нічого крутішого, як вдягатися в чорне, смалити цигарку і слухати, як дві мами воюють за тебе в оперному стилі.
— Ви кажете, що хочете помогти моїм дітям, але ви не зробили нічого, окрім як звели між ними мур. А тепер надто пізно. Я втратила свою сім’ю. Чому ви не підете до своєї й не лишите нас у спокої?
— А ви думаєте, у мене вдома рай? Моя сім’я розділилася через це теж. Джошуа не говорить із Маркусом. Ви про це знаєте? А вони були такі близькі… — у Джойс очі стали на мокрому місці, і Алсана мусила подати їй кухонний рушничок. — Я намагаюсь допомогти всім нам. І найкращий спосіб — зробити так, щоб Маджід і Міллат розмовляли, поки це не стало чимось ще гіршим. Я думаю, тут ви погодитесь зі мною. Якби ми могли подумати про якесь нейтральне місце, якийсь плацдарм, де б вони не відчували зовнішнього тиску…
— Але немає більше нейтральних місць! Я теж хочу, щоб вони зустрілися, але де і як? Ви і ваш чоловік зробили це неможливим.
— Місіс Ікбол, з усією повагою, але проблеми у вашій сім’ї почалися задовго до того, як мій чоловік чи я втрутилися.
— Може, може, місіс Чалфен, але ви, як сіль на рані, так? Ви зайва порція перцю чилі у без того гострому соусі.
Міллат почув, як Джойс голосно вдихнула.
— Знову ж таки, за всієї поваги, я в це не вірю. Я думаю, це вже довго триває. Міллат розповів мені, як кілька років тому ви спалили всі його речі. Я маю на увазі, це лише приклад, але я думаю, ви навіть не розумієте, яка це травма для Міллата. Він дуже травмований.
— Ага, ми будемо грати в хто кого. Так-таак. І «кого» — це маю бути я. Це не ваша справа, але я спалила його речі, щоб дати йому урок — щоб навчити його поважати інших людей.
— Дивний спосіб вчити поваги, якщо ви не проти, щоб я висловила свою думку.
— Я проти! Я проти! Що ви про це знаєте?
— Тільки те, що бачу. І я бачу, що Міллат має багато душевних шрамів. Ви, може, не знаєте, але я оплачую Міллатові сесії з моїм аналітиком. І я вам скажу, Міллатове душевне життя, його карма, я думаю, ви так це називаєте по-бенгальськи, — цілий світ його підсвідомого виказує серйозну хворобу.
Справді, проблема з Міллатовим підсвідомим (і йому не треба було Марджорі, щоб сказати це) полягала в тому, що воно було розщепленим. З одного боку, він зі шкіри ліз, щоб жити, як Гіфан і йому подібні. Для цього йому потрібно було дотримуватися чотирьох принципів:
Бути аскетичним у своїх звичках (врізати випивку, наркоту, дівок).
Завжди пам’ятати про славу Мухаммедову (мир Йому!) і про всемогутність нашого Творця.
Повністю усвідомлювати принципи ХВІ та Корану.
Очистити себе від спокус Заходу.
Він знав, що він найбільший за масштабом експеримент ХВІ, і йому хотілось не втратити обличчя. Три перших пункти йому давались. Він час від часу відмовлявся від цигарки, інколи відставляв гальбу «Гіннеса» (щиріше не скажеш), але що йому справді йшло, так це відмова від чортової травки і спокус плоті. Він більше не бачився ані з Александрою Андрузер, ані з Поллі Гугтон чи Розі Дью (хоч інколи заскакував під ковдру до Тані Чапмен, маленької рудулі, яка розуміла глибину його делікатної дилеми і робила йому мінет без того, щоб він до неї торкався. Це, втім, усе ж було взаємовигідним співробітництвом: Таня була дочкою судді й діставала неабияке задоволення від того, що тримала старого козла в страху, а Міллатові потрібна була еякуляція без жодної видимої його участі. З духовного боку він вважав Мухаммеда (мир Йому!) крутим чуваком, справжнім пацаном, і він перебував у страху Господньому, в прямому розумінні слова: жах, страх, трепет, мало не вкакатися, і Гіфан казав, що так і має бути. Міллат усвідомлював, що його релігія не засновувалася на вірі — не так, як у християн, євреїв і всіх решти, — його релігія була такою, яку можна було довести, і для цього потрібні були кращі голови. Він усвідомлював ідею. Але, на жаль, сам Міллат до кращих голів не належав, не належав він навіть до голів зі здоровим глуздом; інтелектуальні докази і спростування йому не давались. Однак він розумів, що покладатися на сліпу віру, так, як це робив його батько, не можна. І ніхто не міг закинути йому, що він не докладав до справи всіх зусиль. ХВІ цього було достатньо. Вони були цілком задоволені його сильним боком — подачею речей. Презентацією. Наприклад, якщо у Віллесденькій бібліотеці до стелажа ХВІ підходила нервова на вигляд жінка і запитувала про віру, Міллат перегинався через стіл, брав її за руку і казав: «Не віра, Сестро. Тут йдеться не про віру. Подаруй п’ять хвилин свого часу братові Ракешу, і він раціонально доведе тобі існування Творця. Коран — це науковий документ, свідчення думки. Подаруй п’ять хвилин свого часу, Сестро, якщо тобі не байдуже твоє майбутнє». І на додачу до цього він зазвичай продавав їй двійку касет («Війна ідеологій» та «Хай стережуться мудреці»), по два фунти кожна. А в окремих випадках навіть дещо з їхньої літератури, якщо він був того дня у повній формі. Це справляло неабияке враження на ХВІ. Так недовго, і вже так потужно. І, як на найменш ортодоксальну програму прямої дії у ХВІ, Міллат був дуже до місця, він був їхнім цінним надбанням, завжди на передовій, перший, хто кинеться у священну бійку, спокійний, як чорт, у критичний момент, чоловік-дія, як Брандо, як Пачіно, як Ліотта. Але поки Міллат думав про це, стоячи в коридорі маминого будинку, його серце опустилося. Бо тут якраз і була проблема. Номер чотири. Очистити себе від Заходу.