Поки Кріспін сидів у в’язниці, Джолі присвятила себе трансформації БЖПТ із маленької банди в потужну підпільну політичну силу. Вона перестала надавати такої ваги терористичним методам і, після того як прочитала Гая Деборда, зацікавилася ситуацизмом як політичною тактикою, яку розуміла як підсилене використання великих транспарантів, костюмів, відео і відразливих перформансів. Коли Кріспін вийшов із в’язниці, БЖПТ уже виросло в чотири рази, і міф самого Кріспіна (коханець, борець, повстанець, герой) виріс теж, підживлений Джолиною пристрасною інтерпретацією його життя і праці, а також продумано підібраною фотографією десь з 1980 року, де він був схожий на Ніка Дрейка. Але хоч його імідж був вигаданий, Кріспін, як виявилося, не втратив ні крихти свого бойового духу. Перше, що він зробив, вийшовши на свободу, то це організував втечу кільком сотням мишей, що одразу потрапило в пресу, хоч Кріспін делегував свою відповідальність за цей акт Кенні, якого посадили на чотири місяці суворого режиму («Найбільший момент мого життя»). А потім, 1991-го, Джолі переконала Кріспіна поїхати з нею до Каліфорнії та об’єднатися з іншими групами, які боролися проти патентування трансгенних організмів. Хоча судові зали виходили поза компетенцію Кріспіна («Кріспін — це піжон на фронті»), йому вдалося закрити судове засідання свідченням про неправдивий суд. Пара повернулася до Англії обнадієна, але із небезпечно малими залишками в кишені, і раптом побачила, що їх витурили з їхньої брікстонської хатинки і…
Ну, тут уже Джошуа міг і сам продовжити. Він зустрів їх за тиждень, коли ходив туди-сюди по Віллесден Хай Роад і шукав собі якусь нору. Вони виглядали розгубленими, і Джошуа, підбадьорений літнім сонечком і красою Джолі, заговорив з ними. Скінчилося все за гальбою пива. Вони пили, як і всі у Віллесдені, в «Плямистому собаці», визначному місці Віллесдена, яке ще 1792 року згадувалося як «пристойний публічний дім» («Віллесден у минулому», Лен Сноу), що потім став улюбленим курортом лондонців вікторіанської доби, які полюбляли провести деньок «у селі», а згодом — вокзалом для кінних автобусів; а ще пізніше — пивною для ірландських будівельників. На 1992 рік місце змінилося знову, і цього разу тут з’явилися незліченні емігранти з Австралії, які за останні п’ять років кидали свої шовкові пляжі та смарагдові моря і невідомо чого їхали на Північний Захід-2. Того полудня, коли Джошуа прийшов із Джолі і Кріспіном, австралійці розбушувалися. Після того, як люди поскаржилися на сморід від ворожок, що тримали свій бізнес уздовж дороги, епідемстанція прочесала кілька квартир і викрила шістнадцять австралійців, які незаконно захопили квартиру, видовбали в підлозі яму і смалили в ній свиню, намагаючись відтворити свої південноморські підземні печі-коптильні. Їх викинули на вулицю, вони саме голосно нарікали на свою долю трактирнику, нантському шотландцю, який не надто співчував цим кліентам-антиподам («У вашому сраному Сіднеї шо є якийсь сраний дорожній знак, який каже вам нахрін їхати до Віллесдена?»). Слухаючи цю історію, Джошуа дібрав, що квартира зараз вільна, і повів Джолі та Кріспіна туди, а в його мозку вже заклацав годинник… якщо мені вдасться поселити її десь поруч.
Квартира розташовувалася в красивому, поремонтованому вікторіанському будинку, з маленьким балконом, садком на даху і великою діркою в підлозі. Він порадив їм залягти на місяць, а потім переїжджати сюди. Вони так і зробили, і Джошуа бачив їх тепер дедалі частіше. За місяць він пережив своє «навернення» як результат багатогодинних розмов із Джолі (годинних споглядань її грудей під цими благенькими футболочками), і це було так, ніби хтось узяв його маленьку, закриту до всього чалфеністську голову, запхав в обидва вуха по шашці динаміту і просто вирвав нахрін величезну діру у його свідомості. Йому стало ясно як день, що він кохав Джолі, що його батьки були просто мозолем на задниці, що він сам був мозолем на задниці й що найбільша спільнота на землі — царство тварин — було завойоване, замордоване і знищуване кожного дня, при повному знанні й підтримці усіх урядів усіх країн. Наскільки друге випливало з першого, було важко сказати, але він відмовився від чалфенізму, і йому більше не було цікаво розбирати речі на запчастини, щоб подивитися, як воно все тримається купи. Натомість він цілковито відмовився від м’яса, втік до Гластонбері, зробив собі татуювання, став пацаном, який може відміряти вісьмуху із заплющеними очима (так шо пішов ти, Міллате), і взагалі був пацан з яйцями… аж поки одного разу совість не вколола його. Він обмовився, що він син Маркуса Чалфена. І це перелякало Джолі (і, думав собі Джошуа, зацікавило її — переспати з ворогом і таке інше). Джошуа відіслали, і БЖПТ цілих два дні радилося: Але ж він і є тим, проти чого ми… Ах, але ми можемо це використати…