Вони знають, що вони хочуть, особливо ті, хто прожив це століття, змінюючи простір на простір, як містер Де Вінтер (уроджений Войцех), зі зміненим ім’ям, після ребрендингу, відповідь на будь-яке питання: нічого нічого простір будь ласка тільки простір нічого будь ласка нічого простір.
20. Про мишей і пам’ять
Просто як у телевізорі! І це був найвищий комплімент, який Арчі міг присвоїти події реального життя. Крім «просто як у телевізорі, тільки ще краще!» Усе таке сучасне. Так забацано, що дихнуть тут страшно, не те що пукнути. Ці крісла — пластикові, але без ніжок, скручені, як буква S; вони наче працювали вже самим тим, що були так вигнуті; і вони грали між собою — близько двохсот стільців у десять рядів; і вони зміїлись навколо вашого тіла, коли ви сідали в них — м’які, але надійні! Зручні! Сучасні! І ти не можеш не захоплюватися, коли складаєшся отак, думав Арчі, сідаючи в таке крісло. Просто чудово.
Інша річ, яка робила все це таким, як по телевізору, тільки кращим, то це зала, повна людей, яких він знав. Із самого заду сидів Міллат (засранець), з Абдулом-Джіммі та Абдулом-Коліном; Джош Чалфен ближче до середини, а Маджід — він сидів у першому ряду поруч із жінкою Чалфен (Алсана на неї не дивилася, але Арчі їй помахав, бо було неввічливо не привітатися), і перед ними всіма (біля самого Арчі — Арчі вибрав собі найвигідніше місце) сидів Маркус — за довгим-довгим столом, просто як по телевізору, з купою мікрофонів, цілим чортовим натовпом мікрофонів, величезні чорні черева злючих-кусючих бджіл. Маркус сидить між чотирма іншими пацанами, три з них його віку, а четвертий — зовсім старий пацан, висушений якийсь, справжній сухар, якщо це правильне слово. І вони всі до одного в окулярах — точно так, як показують науковців по тєлєку. Але — без білих халатів. Усі неформальні: футболки, шалики, мокасини. Трохи розчаровує…
Ну, Арчі бачив немало цих прес-конференційних штук (батьки схлипують, зникають діти, або, навпаки, це був сценарій усиновлення з-за кордону, плачуть діти, зникають батьки), але це було в сто разів краще, бо по центру стола було щось досить цікаве (чого зазвичай по телевізору не показують, там показують людей, які схлипують): миша. Звичайна собі миша: сіро-бура, сама по собі, але дуже активна, вона носилася колами у своєму скляному ящику завбільшки з телевізор, із дірочками для повітря. Арчі розхвилювався, коли вперше її побачив (сім років у скляному ящику!), але виявилося, що ящик — тимчасова річ, просто для фотографів. Айрі пояснила, що в інституті для миші є така велика штуковина, з трубками і багатьма рівнями, так що миші не буде надто нудно, і її потім туди перенесуть. Значить, так воно і є. Вона просто брехуха — ця миша. Вона виглядає так, наче весь час корчить гримаси. І ти забуваєш, які миші чутливі. І як за ними — точно — важко доглядати. Саме тому він не купив мишу Айрі, коли та була маленькою. Золоті рибки чистіші — і пам’ять у них коротша. Наскільки Арчі знав, усе, що мало довшу пам’ять, обов’язково ображалося, а тваринка, яка ображається (тоді ти мене не погодував, тоді ти мене запхав у ванну з мильною водою), — це не те, що тепер треба людям.
— А, от ти де, — сказав Абдул-Мікі, плюхаючись у крісло біля Арчі, зраджуючи своєму принципу не поважати стільчики без ніжок. — Ти не хочеш тримати грьобаного злючого гризуна в ручках.
Арчі посміхається. Мікі — пацан, з яким приємно подивитися футбол, або крикет, або якщо бачиш бійку на вулиці, то хочеш, щоб Мікі опинився поруч, бо Мікі — коментатор по життю. Такий собі філософ. Він трохи фрустрований щодня, бо переважно не має можливості проявити всю свою якість. Але звільніть його від фартуха і плити — і він себе покаже. В Арчі завжди був час для Мікі. Багато часу.
— Коли вони збираються ото почати? — спитав він Арчі. — Сидять собі у вус не дують, нє? Ми ж не можемо дивитися на кляту мишу вночі, нє? Я тут про те, шо, якшо тут назбиралася купа людей на Новий рік, то вони хочуть хоч шось подібне на розвагу.
— Ага, нуу, — промимрив Арчі, не заперечуючи, але не особливо погоджуючись. — Я думаю, їм тре переглянути свої нотатки і… це ж не просто тобі встати і шось ляпнути, пра? Тобто це не так, якби вони мали тут всіх весь час розважати, ну, пра? Це Наука. — Арчі говорить «Наука» так само, як він каже «Сучасний», наче хтось йому позичив ці слова і наказав їх не розбити. — Наука, — повторив Арчі більш твердо, — це тобі не собачий хвіст.