Час-бо близький (Об’яв., 1:3)
— Місіс Бовден? — каже Самад, підходячи під час паузи між двома віршами. — Я — Самад Ікбол. Друг Арчібальда Джонса.
Оскільки Гортенз не виказує жодного знаку впізнання, Самад вважає за потрібне копати глибше в надра їхніх заплутаних стосунків.
— Моя дружина — добра подруга вашої доньки; племінниця моєї дружини — теж. Сини товаришують з вашою…
Гортенз прицмакує губами:
— Я знаю, хто ти такий, чуловіче. Ти знаєш мене, я знаю тебе. Але зараз тут осьо є тілько два види людей на цілому світі.
— Ми просто хотіли поцікавитися, — перебив її Самад, запідозривши проповідь і поспішаючи перервати її на самому початку, — чи не могли б ви трохи притишити галас, якщо тільки…
Але Гортенз уже не слухала, вона заплющила очі, підвела голову і наготувалася свідчити в староямайський спосіб:
— Два види людей: ті, шо співають отуто Господу, і ті, шо зрікаються його на лихо своїм душам.
Вона обернулась. Встала. Вона підняла свій транспарант і люто потрясла ним у напрямку п’яних орд, які тусували туди-сюди по Трафальгарській площі, а потім якийсь журналіст-цинік попросив її повторити жест для фотографії, якою він збирався заповнити пусту наразі шосту сторінку.
— Трохи вище транспарант, люба, — попросив він, піднімаючи фотоапарат, ставши на одне коліно в снігу, — давайте, розізліться, отак. Суперово.
Свідки-жінки підвищили голос, посилаючи свою пісню небесам: «Боже — Ти Бог мій, я шукаю зрання тебе, — співала Гортенз, — душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води…» Самад дивиться на все це і раптом, зі здивуванням, зауважує, що зовсім не хоче змушувати її замовкнути. Частково тому, що втомлений. Частково тому, що старий. Але в основному тому, що він зробив би те саме, хай в ім’я іншого бога. Він знає, що таке прагнути. Знає, що таке посуха. Він зазнав спраги, якої зазнаєш у чужій землі, страшної, невгамовної спраги, що триває все життя.
Щиріше не скажеш, думає він, щиріше не скажеш.
Усередині:
— Але я все ще чекаю, шо він скаже шось мудрого про мою шкіру. Він ше про це не казав, пра, Арч?
— Нє, не казав. Я думаю, йому тре багато чого ше сказати. Революційно все це.
— Ага, так і є… Але ти платиш — і маєш отримати товар.
— Ти ж не платив за свій квиток — нє?
— Нє. Я — нє. Але я все одно хочу чогось. Принцип той самий — нє? Ой-ой, ану заткайся на секунду… Мені здалося, я почув: шкіра — якраз перед…
Мікі таки почув «шкіра». Папіломи на шкірі, очевидно. На цілих п’ять хвилин. Арчі з того не зрозумів ні слова. Але в кінці Мікі виглядав задоволеним, наче він дізнався все, що йому було треба.
— Ммммм, оце те, за чим я сюди прийшов, Арч. Дуже цікаво. Великий медичний прорив. Чортові чарівники, ці лікарі.
— …і в цьому, — казав Маркус, — він основоположний і обов’язковий. Він не тільки був прикладом особисто, але він уможливив основну частину цієї роботи, особливо своєю доповіддю, яку я почув у…
О, це гарно. Згадав про старого. І, можете не сумніватись, той аж сяє від задоволення. Мало не розплачеться. Не дочув свого імені. Втім, це гарно — не присвоювати всю славу собі. Але, звісно, не треба перебільшувати. Маркус каже це так, ніби все зробив старий.
— Ну нахер, — каже Мікі, думаючи точно те саме, — як підлизується, нє? Я думав, тут Чалфен — Головний Пацан.
— Може, вони покривають одне одного в чомусь? — припустив Арчі.
— …працювати над цим, в умовах відсутності фінансування, під постійною загрозою, що робота так і залишиться у сфері наукової фантастики. Тільки із самої цієї причини він був моїм добрим генієм, якщо так можна сказати, що стояв за дослідницькою групою, і був, як завжди, моїм Учителем, як і всі ці двадцять років…
— Знаєш, хто мій Учитель? — запитує Мікі. — Мухаммед Алі. Без питань. Цільний розум, цільний дух, цільне тіло. Супер пацан. Мудрий боєць. І коли він сказав, що він — найбільша величина, він сказав не просто «найбільша величина».
Арчі перепитує:
— Нє?
— Нє, старий, — мовить Мікі урочисто. — Він сказав «найбільша величина усіх часів». Минулого, теперішнього, майбутнього. О, він був пацан з яйцями, Алі. Однозначно, мій Учитель.
Учитель… думає Арчі. Для нього учителем завжди був Самад. Ясна справа, Мікі про це не скажеш. Звучить по-дурному. Звучить дивно. Але це правда. Завжди Семмі. В горі і в радості. Навіть якби настав кінець світу. Ніколи не приймав рішення без Самада ось уже сорок років. Старий добрий Сем. Сем-пацан.